Саморазвитие, Поиск книг Обсуждение прочитанных книг и статей, Консультации специалистов: Рэйки; Космоэнергетика; Биоэнергетика; Йога; Практическая Философия и Психология; Здоровое питание; В гостях у астролога; Осознанное существование; Фэн-Шуй; Вредные привычки Эзотерика

БУВАЛЬЩИНИ, НЕБИЛИЦІ, АНЕКДОТИ, ЛЕГЕНДИ, АФОРИЗМИ, ЖАРТИ, МАЛЮНКИ
МУЗИКАНТИ СМІЮТЬСЯ
ПРО МУЗИКУ І МУЗИКАНТІВ

З дотепністю справи такі ж самі, як і з музикою: що більше слухаєш, то більше хочеться тонких співзвуч.

Г. К. Ліхтенберг.

Упорядкував А. МУХА

ОД І ДО…

(історія музики, викладена з усією серйозністю і авторитетністю)

З учнями не жартують

Олександр Македонський замолоду вчився грати на кіфарі. Учитель звелів йому ударити по одній струні, як того вимагала мелодія пісні, але Олександр, показуючи на іншу, запитав:

— А що зміниться, коли я ударю ось по цій?

— Нічого для того, хто готується правити державою, але дуже багато для того, хто хоче грати майстерно, — відповів учитель, що, очевидячки, злякався, бо схожа оказія трапилася з Ліном. Адже Лін теж колись учив малого Геракла грати на кіфарі. Коли ж учень несумлінно поставився до справи, учитель на нього нагримав, та роздратований Геракл ударив Ліна плектром і вбив.

Щонайгірше

Якийсь кіфарист грав перед Антігоном — одним з полководців Олександра Македонського. Антігон весь час робив кіфарястові зауваження: то «підтягни першу струну», то «удар по середній». Зрештою кіфаристові урвався терпець.

— Бодай тобі, владарю, не буде ніколи так погано, щоб ти зумів перевершити мене в цьому мистецтві! сказав він.

Гарна риса

З іменем грецького філософа Діогена пов'язано багато анекдотів. Ось хоча б цей. Одного разу в Афінах в якомусь товаристві виступав артист. Грав він настільки зле, що всі присутні були обурені і вголос висловлювали своє невдоволення. Оплескував лише Діоген.

— Невже тобі до вподоби ця поганюща гра? — запитав сусіда.

— Ні. Але я хвалю його за те, що він, хоч і поганий музика, однак грає, а не краде.

Що вдієш!

Це було ще в давнину. Один критик за несхвальний відгук на пісні короля-графомана потрапив до в’язниці. Як відбув покарання, бідолаху вдруге запросили до «високого» автора.

— Ну-бо, любий, а що ви скажете про мою творчість цього разу? — впевнено посміхаючись, запитав король.

Тяжко зітхнувши, критик повернувся до королівських слуг і попрохав:

— Заарештуйте мене!

«О, du lieber Augustin»

Невибаглива мелодія цієї популярної пісеньки — перший відомий нам зразок вальса. Персонаж пісеньки, «любий Августин», — особа реальна. Народився Августин у Відні 1643 року, в родині корчмаря. Замолоду він ходив по віденських корчмах, грав на дудочці перед веселими пияками. Скоро Августин і сам вельми призвичаївся до вина.

Одного разу, п'яний як чіп, Августин вмостився під парканом і твердо заснув. Саме тоді в місті лютувала епідемія чуми і люди помирали просто на вулиці. Августина помилково підібрали й кинули в купу трупів. Одначе, тут він швидко очумався, почав кричати, і його визволили на світ божий. На диво, Августин навіть не заразився.

Відтоді заробітки мандрівного музики підскочили, бо він усюди наспівував баладу про свою надзвичайну пригоду. Нот він не знав, але безтурботна пісенька-вальс, передавана з уст в уста, дожила до наших днів.

Схитрував

Духівник французького композитора Жана Баті ста Люллі погодився відпустити йому гріхи з умовою, що той викине у вогонь усе, написане для нової опери «Ахіл і Поліксена». Люллі покорився з християнською смиренністю: він звелів передати священикові партитуру, і піп спалив «диявольський рукопис». Про це стало відомо одному з покровителів композитора.

— Батісте, кажуть, ти спалив свою оперу? Достобіса, ти з глузду з’їхав! Повірив оцим попівським дурницям і знищив чудесну музику!

— Не турбуйтесь, добродію, — прошепотів йому у вухо Люллі.— Я добре знаю, що чиню: у мене є копія.

Арія закінчилась

Одного разу Вольтер був присутній на добродійному концерті. Деякий час він терпеливо слухав співака-любителя, але потім не стримався і голосно сказав;

— А все-таки він страшенно фальшує!

— Ци не його провина, — заперечив сусіда, — бідолаха глухуватий від народження.

Тоді, може, варто його попередити, що арія вже закінчилась?

Плата за нагороду

Німецькому композиторові Георгу Фрідріху Генделю Оксфордський університет присудив звання почесного доктора.

Повідомляючи про це, секретар університету написав Генделеві, що за диплом належить внести відповідну плату.

— Що?! — вигукнув композитор, прочитавши листа. — За те, щоб стати колегою цих торохтіїв, я повинен ще платити? А дзуськи!

Не ті ноти…

Коли Рамо залишилось три чисниці до смерті, його відвідав священик, що намагався настановити старого безбожника на путь праведний. Дотепник, якого і перед смертю не покидало почуття гумору, прошепотів, звертаючись до попа:

— На біса ви мені так виспівуєте? У вас же голос фальшивий.

Всемогутній композитор

Французькому композиторові Жану Філіпу Рамо дорікнули, що він вдається до послуг посереднього ліберттиста.

— Дайте мені офіційний протокол, — я й з нього зроблю оперу, — відповів великий композитор.

Апетит

Гендель мав одне дошкульне місце: любив добре попоїсти.

Одного разу, завітавши в ресторацію, де його ще не знали, Гендель замовив цілого смаженого індика. Кельнер, прийнявши це замовлення, приніс кілька столових кувертів.

— Не треба, — пояснив йому Гендель. — Я ж прийшов сам-один.

— Сам-один? — здивувався кельнер. — І отак просто — цілого індика?

— Чому це — так просто? — в свою чергу здивувався Гендель. — 3 картоплею, овочами і ще, що там у вас знайдеться…

Примхи акустики

Перший концерт Генделя в Лондоні не мав успіху.

Це дуже стурбувало друзів композитора, але сам Гендель був спокійний:

— Не хвилюйтесь! — підбадьорював він. — У порожній залі музика звучить краще.

Поміняймося ролями

Генделеву оперу «Ринальдо» видав один спритний комерсант. Це принесло йому величезний прибуток, з якого комерсант невеличку частку виділив композиторові.

— Послухайте, — сказав Гендель, — щоб між нами не було скривджених, наступного разу ви напишіть оперу, а я її видам.

Це зовсім просто

Якось Йоганн Себастьян Бах зіграв на органі одну із своїх прелюдій учневі, що прийшов його провідати. Учень не міг приховати свого захоплення чудовою грою маестро.

— А це ж зовсім просто. — перебив його учитель, — потрібно лише своєчасно ударяти по відповідних клавішах, а решту зробить сам орган.

Найдорожчий автограф

Чеський композитор Франтішек Бенда — дуже доброзичлива людина, дізнавшись про приїзд до міста молодого, невідомого і, зрозуміло, бідного композитора. вирядився до нього додому, але господаря не застав. Тоді Франтішек Бенда залишив на дверях такий напис: «Добродію, красненько Вас прошу прийти завтра до мене на обід». Композитор-сердега не забарився. знайомство відбулося. Але Бенда дуже здивувався, коли й наступного дня він знову побачив за обіднім столом молодого невдаху… Так тривало два тижні, поки Бенда, добродушно посміхаючись, не запитав:

— Для мене дуже приємні ваші постійні відвідини, добродію, але я трохи здивозаний, коли ви дозволяєте це собі без запрошень.

— Ви мене повинні зрозуміти, вельмишановний пане, — заперечив гість. — Щодня, коли я повертаюсь додому, я читаю запрошення, написане вашою шляхетною рукою на своїх дверях. А стерти його я не можу, бо зберігаю як найдорожчий автограф. Тому самі подумайте, як же я маю не з'явитися до вас на обід: адже запрошення такої великої і поважної особи, як ви, — закон для бідного музиканта.

Нездійснений комплімент

Коли знаменитий французький письменник, філософ і музикант XVIII ст. Жан Жак Руссо був у Фонтенбло на виставі своєї опери «Сільський чаклун», до нього підійшов якийсь вельможа і шанобливо сказав:

— Дозвольте, пане, зробити вам комплімент.

— Будь ласка, якщо він гарно складений, — відповів Руссо.

Знічений вельможа мовчки пішов геть, а друзі стали дорікати Руссо:

— Як ви йому відповіли!

— Цілком слушно, — заперечив той. — Хіба є на світі щось жахливіше за незугарний комплімент?

Вірна прикмета

Одразу по смерті Людовіка XV його наступник, нудьгуючи на концерті, наказав закінчити його раніше і оголосив:

— Доволі з нас музики!

Один з оркестрантів сказав своєму сусідові:

— Друже, яким жахливим буде нове царювання!

І він не помилився.

На рівних умовах

Французький історик і письменник XVII–XVIII ст. Фонтенель написав оперу і в ній, обурюючи святенників, вивів хор жерців. Архієпіскоп паризький вимагав зняти цей номер. Фонтенель відповів:

— Я ж не чіпаю його попів, хай і він не чіпав моїх.

Серйозна вада

Один дуже багатий та знатний вельможа написав оперу і показав її Христофорові Глюку.

— Ну, що ж, вельмишановний пане, — сказав Глюк, ознайомившись з партитурою, — опера непогана, але для того, щоб це був шедевр, вам бракує бідності.

Сумна доля

Композитор Фелікс Мендельсон був онуком філософа Мойсея Мендельсона. Доживши похилого віку, батько композитора бурчав:

— Коли я був молодий, мене називали «сином філософа Мендельсона», а тепер, коли я старий, ніхто мене інакше не зве, як «батько музиканта Мендельсона».

З Бомарше не жартують

Бомарше, що чудово грав на арфі, якось було запрошено до двору французької королеви. Під час виконання він, природно, сидів на дзиглику, тоді як ніхто з вельмож ще не мав честі сидіти в присутності королеви. Один з цих «державних мужів», пригадавши, що батько Бомарше був звичайний собі годинникар, запитав з явним викликом:

— Скажіть, пане Бомарше, скільки може коштувати такий годинник?

Бомарше взяв годинника, підніс до очей і… несподівано випустив з рук. Скалки бризнули вусебіч.

— Ви погано виховані, любий, — процідив крізь зуби вельможа.

— Гадаю, що в цю хвилину ми з вами відчуваємо однаковий жаль від того, що мій батько не передав мені свого досвіду. Чи не так? — спокійно відказав Бомарше.

Пророцтво

До старого віденського капельмейстера прийшов молодик і, простягаючи конверт з листом від свого вчителя музики, соромливо попросив навчити його контрапункту.

Капельмейстер розірвав конверт і прочитав: «Подавець цього — нікчемний фантазер, який вбив собі в голову, що може зробити переворот у музиці. Він зовсім не має хисту. І, звичайно, за все своє життя він не створить нічого путнього. Ім’я йому — Йозеф Гайдн».

Зайві марші

Капітан одного корабля далекого плавання прийшов до композитора й запитав:

— Ви пан Гайдн?

— Так, — відповів композитор.

— У такому разі,— сказав капітан, — прошу вас написати марш для моїх матросів, щоб трохи підбадьорити їх. Я заплачу вам тридцять гіней, але марш я маю одержати сьогодні ж, бо завтра відпливаю до Калькутти.

Гайдн погодився, і капітан пішов. Композитор сів за рояль, і за чверть години марш був готовий. Вважаючи, що така праця не варта тридцяти гіней, Гайдн створив ще два марші, щоб надати капітанові можливість вибирати.

Капітан прийшов на світанку.

— Чи готовий мій марш? — питає вій.

— Так, Ось він, — відповідає Гайдн,

Будь ласка, програйте мені його.

Гайдн сів за рояль, і поки він грав, моряк відрахував тридцять гіней, поклав їх на рояль, потім узяв ноти і швидко пішов. Гайдн кинувся за ним.

— Пождіть! — гукнув він. — У мене є ще два марші, кращі за цей. Вертайтесь і послухайте їх.

— Я цілком задоволений, — сказав капітан і швидко пішов.

— Я вам подарую їх, — кричить Гайдн.

Та моряк був уже далеко.

А коли композитор послав ці два марші йому на судно, той повернув їх з написом: «Я цілком задоволений».

Сюрприз

Якось Гайдн диригував оркестром у Лондоні. Йому було відомо, що багато англійців ходять на концерти не заради того, щоб послухати музику, а в ім'я традиції. Деякі лондонські завсідники концертних залів набули звички навіть засипати в своїх вигідних кріслах під час концерту.

Невдовзі Гайда переконався, що й для нього не зроблено винятку. Ця обставина вельми вразила композитора, і він вирішив відплатити байдужим слухачам. Помста була дотепною: спеціально для лондонців Гайдн написав нову симфонію. В найкритичніший момент, коліт частина публіки почала куняти, прогримів страшенний удар величезного барабана. І так щоразу, як тільки слухачі вбиралися спати. З того часу ця симфонія називається «Симфонія з ударами литавр» або «Сюрприз».

Гонорар натурою

Якось Гайдн, на превелике своє здивування, застав у себе вдома гостя-різника, що виявився любителем та знавцем його творів.

— Маестро, — різник шанобливо зняв капелюха, — днями у моєї доньки весілля. Напишіть мені, будь ласка, новий гарненький менует. До кого ж мені звернутися з таким важливим проханням, як не до уславленого Гайдна?

Гайдн погодився і пообіцяв, що через день менует буде готовий. У призначений час різник прийшов і одержав дорогоцінний подарунок.

А за декілька днів Гайдн почув приголомшливі звуки, в котрих ледь-ледь пізнав мелодію свого менуета. Підійшовши до вікна, Гайдн побачив розкішного бика з позолоченими рогами, щасливого різника з донькою і зятем та цілий оркестр мандрівних музикантів.

Різник зробив крок наперед і з почуттям виголосив:

— Добродію, мені здається, що найкращим виявом вдячності за чудовий менует може бути з боку різника тільки найкращий його бик.

З того часу цей до-мажорний менует Гайдна так і називається «Менуетом бика».

Вдячний підданий

Ерцгерцогиня Марія Антуаиетта водила маленького Вольфганга Амадся Моцарта віденським палацом. Хлопчик посковзнувся на паркеті і впав. Ерцгерцогиня квапливо підвела його.

— Ви дуже добрі,— сказав їй юний музикант, — я а вами одружусь.

Марія Антуанетта переповіла це своїй матері.

— Чому ти хочеш одружитися з її величністю? — запитала імператриця.

— Із вдячності,— відповів Моцарт.

Геніям легко

Коли семирічним Моцарт давав концерти у Франкфурті-на-Майні, до нього підійшов хлопчик років чотирнадцяти і сказав:

— Як ти чудово граєш! Мені ніколи так не навчитись.

— Чому? Адже ти зовсім дорослий. Спробуй, а якщо не вийде, почни писати ноти.

— Я пишу… вірші…

— Це теж дуже цікаво. Писати гарні вірші, мабуть, ще важче, ніж створювати музику.

— Та ні, зовсім легко. Ти спробуй…

Співбесідником Вольфганга Моцарта був юний Вольфганг Гете.

Моцарт один

Одного разу знатний зальцбурзький сановник вирішив поговорити з юнім Моцартом, що вже на той час мав світову славу. «Але як звернутися до хлопчика? — міркував він. Сказати Моцартові «ти» — незручно, занадто велика у нього слава, сказати «ви» — занадто багато честі для хлопчини…» І, нарешті, він знайшов вихід;

— Ми були у Франції й Англії? Ми мали величезний успіх? Чи по так? — запитав сановник.

— Так, але я вас ніде не стрічав, окрім Зальцбурга, — перебив його простодушний Вольфганг.

Чудеса віртуозності

Молодий Моцарт якось вирішив пожартувати з свого вчителя — композитора Гайдна.

— Я написав таку музичну п'єсу, яку ви не зможете виконати, — сказав він.

Узявши ноти, Гайдн сів до рояля.

— Але ж тут обидві руки повинні виконувати складні пасажі на протилежних кінцях клавіатури саме тоді, коли треба взяти кілька нот посередині. Таку музику неможливо виконати.

Моцарт усміхнувся, сів до рояля, і граючи п'єсу, взяв ці ноти носом.

Що можна Юпітерові…

Один юнак запитав Моцарта, як писати симфонії.

— Ви ще надто молоді. Чому б вам не почати з балад? — сказав Моцарт.

Юнак заперечив:

— Але ж ви почали писати симфонії, коли вам ще не було й десяти років.

— Так, — відповів Моцарт, — але я нікого не розпитував, як їх треба писати.

Найщедріша милостиня

На одній з вулиць Відня якийсь чоловік звернувся до Моцарта по допомогу. Моцарт хотів щось дати, але при ньому не було грошей. Тоді він покликав прохача з собою до кав'ярні, витяг з кишені папір і за кілька хвилин написав менует. Віддав цей твір прохачеві разом з листом і порадив звернутись до видавця. Чоловік одразу пішов за вказаною адресою, не дуже вірячи в успіх. Та як же він був вражений, коли видавець одразу дав йому за менует п'ять золотих!

Дійовий засіб

Кажуть, що Моцарт дуже любив поспати. Домочадці шукали різних способів будити його, починаючи від сигналів на трубі і кінчаючи лоскотанням п’ят. Але й це майже не допомагало. Однак зрештою знайшли ідеальний спосіб будити композитора з допомогою звичайного співзвуччя, так званого квартсекстакорду. Варто було взяти його на клавікорді, як Моцарт негайно схоплювався з ліжка, сідав за інструмент і з величезним задоволенням «розв’язував» цей кварт-секстакорд, тобто переводив у тонічно стійке співзвуччя.

Геній і злодійство

Гайдн мав багато заздрісників серед посередніх композиторів. Один з них вирішив завербувати собі в союзники… Моцарта, і якось запросив великого композитора на концерт, де виконували квартет Гайдна.

Під час виконання він обурено сказав:

— Я б так ніколи не написав.

— Я теж, — жваво відгукнувся Моцарт, — і знаєте чому? Бо ні вам, ні мені ці пречудесні мелодії ніколи 6 не прийшли в голову.

Грізна зброя — канон

Якось Моцарт розлютився на відомого в ті часи тенора Яна Непомучена Пайєрля. Він складає коротенький канон, розучує його а групою приятелів, і коли Пайєрль, запрошений композитором, прийшов до

Моцарта, гостя зустріли каноном, що починався словами: «О, Пайєрль, осляча голова!»

Пізніше Пайєрль і Моцарт помирилися, але музику канону ще не раз було використано: за бажанням господаря в канон підставляли інші імена.

Великодушний

Луїджі Керубіні був присутній на генеральній репетиції однієї з своїх опер.

Виконавець головної партії був співаком старанним, проте не дуже здібним.

Після закінчення репетиції хтось зауважив композиторові:

— Співак робив усе, що міг, чому б не сказати йому кілька втішних слів?

— Ви маєте рацію, — відповів Керубіні.— Покличте його.

Співак підійшов. Композитор простяг йому руку і сказав:

— Я не гніваюся на вас.

Небезпечна небога

Брат Руже де Ліля, бригадний генерал, несподівано пішов у відставку.

На запитання цікавих, чому він так вчинив, генерал відповідав:

— Підвела небога.

— Хіба у вас вона є?

— Звичайно. Адже мій брат — батько «Марсельєзи»!

Корисна порада

Один німецький композитор, поклонник Бетховена, закінчивши останню сторінку свого перекладу «Фіделіо» для фортепіано, в кінці написав: «Закінчив з божою допомогою». Рукопис потрапив до Бетховена, який трохи його виправив і повернув назад. Переглядаючи позначки, зроблені Бетховеном, автор перекладу побачив поруч своєї приписки таке зауваження: «Смертний, покладай надію на власні сили».

Два власники

Молодший брат Бетховена Йоганн був аптекарем і на вигідних поставках медикаментів для армії швидко розбагатів. Він придбав собі розкішний маєток і відтоді став підписуватися «Йоганн Бетховен — власник маєтку».

Саме так вірі підписав новорічне вітання, надіслане братові. Великий композитор, прочитавши такс, підписав своє поздоровлення: «Людвіг ван Бетховен — власник мозку».

Слава навпіл

Великий німецький поет Йоганн Гете, що займав високу урядову посаду, бував у товаристві Бетховена, особливо в дні роботи композитора над музикою до трагедії «Егмонт».

Якось вони вдвох прогулювалися алеями віденського парку. Стрічні шанобливо схиляли перед ними голови. Але на їхні поклони відповідав лише Гете, легенько піднімаючи капелюха. Нарешті роздратований поет сказав своєму другові:

— Як мені набридли оці люди з своїми поклонами.

— Не сердьтеся, ваша честь, — з олімпійським спокоєм відповів Бетховен. — Можливо, вони й мені трохи вклоняються.

Опера без музики

Бетховен у Дрездені слухав досить невдалу оперу композитора Паера «Елеонора». Коли після вистави Паер запитав, якої думки Бетховен про оперу, той відповів:

— Ваша опера мені настільки сподобалась, що я, мабуть, напишу до неї музику.

Бетховен дотримав слова: він написав на той же сюжет оперу " Фіделіо».

Два Буальдьє

Композитор Франсуа Буальдьє мав своє постійне місце в «Комеді Франсез», але ніколи туди не ходив. Якось увечері Буальдьє вирішив таки піти на спектакль. Коли він назвав своє ім'я контролерові, той підозріло глянув на нього і сказав:

— Що за безглузді жарти? Ми добре знаємо композитора Буальдьє. Він приходить до нас щовечора. До речі, він і зараз у залі…

— Он які Пробачте, — відповів композитор. — Тоді я куплю місце поруч, щоб з ним познайомитись.

Під час антракту справжній Буальдьє звернувся до свого двійника:

— Отже, — сказав він посміхаючись, — ви композитор Буальдьє? Мене це, признатись, трохи дивує.

Ось вже п'ятдесят літ як мені здавалось, що Буальдьє — це я.

Запізніле підкриття

Французький композитор Даніель Обор якось скалав Ріхардові Вагнеру:

— Минуло майже тридцять років, перш ніж я переконався, що не маю музичного хисту.

Здивований Вагнер запитав:

— І після цього ви кинули писати музику?

— Ні,— відповів Обер, посміхаючись, — адже тоді я був уже знаменитий.

Заборонена тема

Обер не любив, коли при ньому говорили про смерть. Знаючи це, один із його друзів жартівливо сказав:

— А все ж колись-то задзвонять і по вас.

— Нічого, я пущу це повз вуха, — спокійно відповів Обер.

Єдиний засіб

Обер не любив іронізувати над старістю. Коли про це говорили в його присутності, він відповідав: «Так, важко бути старим, але до цього часу ніхто не придумав іншого засобу прожити довше».

Розуміння форми

Німецький композитор і диригент Людвіг Шпор приходив на репетиції своєї нової ораторії з восьмирічною донькою. Вона байдуже слухала всю його ораторію, але помітно збуджувалась, коли починала звучати фінальна фуга, Шпор вирішив вияснити в чому річ.

— Тобі подобається моя фуга? — запитав батько.

— О, ні, тату, — відповіла дівчинка, — коли музиканти починають цю фугу, я знаю, що ми незабаром підемо додому обідати.

Чи писати опери?

Коли Карл Марія Вебер закінчив партитуру своєї опери «Вільний стрілець», він надіслав її Бетховенові, думку якого дуже цінував.

Бетховен ознайомився з партитурою і повернув її авторові з таким висновком: «Раджу більше опер не писати».

Вебер був глибоко вражений таким відгуком і незабаром, зустрівшися з Бетховеном, запитав:

— Невже моя опера така слабка і безпорадна?

— Ну, що ви, — відказав Бетховен, — навпаки! Я вважаю музику вашої опери настільки досконалою, що навіть не припускаю думки про створення іншої, більш довершеної.

Тільки тому я й ризикнув дати вам таку пораду.

Боротьба за піано

Це сталося в Берліні. Відомий композитор Джакомо Мейєрбер керував репетицією своєї опери «Пророк». В одному місці музикант мав тихо вдарити в барабан. Він так і зробив. Але композитор зупинив оркестр і попросив ще більшого піано. Музикант ударив так тихо, як тільки міг, та й цього разу Мейєрбер не був задоволений. Почали знову. Тоді музикант сказав у вухо сусідові: «Зараз я зовсім не вдарю, подивимося, що він скаже». Після цього задоволений Мейєрбер похвалив музиканта: «Браво, тепер майже гаразд. Але спробуйте ще трошечки тихше!»

Приємне співчуття

Мейєрбер був людиною м’якою і доброю. Він завжди щиро співчував людям, що нездужали. Знаючи цю рису Мейербера, Россіні при зустрічі завжди скаржився на своє нібито слабке здоров’я. Коли ж запитали, для чого він це робить, Россіні відповів:

— Я почуваю себе чудово, але мій друг так любить співчувати, що я не можу позбавити його цієї втіхи.

Гора не йде до Магомета

Коли славетному італійському скрипалеві-віртуозу Нікколо Паганіні передали запрошення англійського короля виступати при дворі за половину того гонорару, якого він вимагав, то Паганіні відповів;

— Навіщо такі витрати? Його величність король можуть послухати мене за значно меншу суму, якщо відвідають мій концерт.

На рівних

Паганіні запізнювався на концерт. Найнявши візника, він попросив його їхати швидше до театру.

— Скільки вам за це заплатити?

— Десять франків.

— Ви жартуєте?

— І не думаю. Берете ж ви по десять франків з кожного, хто буде слухати вашу гру на одній струні!

— Гаразд, — відповів Паганіні,— я заплачу вам десять франків, але умова: везіть мене до театру на одному колесі.

Зброєю пісні

Живучи в Болоньї, Джоаккіно Россіні написав революційну пісню, що закликала італійців на боротьбу за свободу проти австрійського іга.

Молодий композитор розумів, наскільки небезпечно залишатися в місті, окупованому австріяками, але й виїхати з Болоньї було неможливо без дозволу генерала. Россіні вирішив піти до нього й домогтися дозволу на виїзд.

— Хто ви? — запитав австрійський генерал. Композитор назвав перше-ліпше прізвище і додав:

— Я музикант і композитор, тільки не такий, як той розбишака Россіні. Я люблю Австрію і написав для неї патріотичний марш, котрий можуть розучити ваші військові оркестри.

Россіні віддав генералові ноти з маршем і одержав взамін перепустку.

Наступного ж дня марш було вивчено, і австрійський військовий оркестр виконав його на центральному майдані міста. Це була та сама революційна пісня.

Коли мешканці Болоньї почули знайому мелодію, вони були в захваті і тут же підхопили її. Можна собі уявити, як розлютився австрійський генерал, і як він жалкував, що композитор був уже за межами Болоньї!

Дешевше обійшлося б

Магістрат італійського містечка Пезаро прислав до Россіні делегацію, що повідомила про рішення встановити на головному майдані статую композитора.

— Скільки коштуватиме ця статуя? — запитав Россіні.

— Двадцять тисяч лір, — відповіли делегати.

— Було б значно ліпше, якби ви передали ці гроші мені, а я б з радістю й сам постояв на постаменті,— сказав композитор.

Хитрий індик

Гладкий індик, начинений трюфелями, був постійною ставкою в суперечці між Россіні та його друзями. Вигравши парі, Россіні чекав, що приятель розрахується з ним, Але дні минали, а приятель наче забув про свій борг. Нарешті Россіні не витримав і поїхав до нього:

— Як поживає індик? — запитав композитор.

— Ах, маестро, — відповів приятель, — ще не час для трюфелів.

У відповідь Россіні засміявся:

— Дурниці, любий мій! Ці чутки поширюють індики, які не хочуть, щоб їх начиняли трюфелями.

Страждальці

Якось дама, що мала співати в одному товаристві арію Россіні, призналася композиторові:

— Ах, маестро, я так страшенно хвилююсь.

— А що вже казати мені! — відповів Россіні.

Россіні і Галеві

Якось під вікнами будинку в Парижі, де оселився композитор Россіні, залунали фальшиві звуки старої катеринки. Мелодія повторювалась кілька разів, Здивований Россіні пізнав у ній страшенно спотворену тему з увертюри до своєї опери «Вільгельм Телль».

Обурений композитор відчинив вікно й хотів було наказати катеринникові негайно забиратися геть.

Та враз передумав і весело гукнув вуличному музиці, щоб він піднявся нагору.

— Скажи, друже, ти знаєш музику Галеві? — запитав він катеринника, коли той зайшов до нього.

— Ще б пак! Хто ж не знає «Дочки кардинала»?

— І ти знаєш, де він мешкає?

— Звичайно. Хто в Парижі цього не знає?

— Чудово! Ось маєш франк. Піди і зіграй йому що-небудь з його творів точнісінько так, як ти грав мою музику. Одну й ту ж мелодію принаймні разів шість. Згода?

Старий посміхнувся й закивав головою:

— Не можу. Адже це мосьє Галеві послав мене до вас. Але він добріший, ніж ви, бо просив зіграти вашу увертюру тільки тричі.

Дотепна відповідь

Россіні був присутній на виставі опери Моцарта «Дон-Жуан», де одну з головних партій виконував тенор Рубіні. Поруч Россіні сидів якийсь молодик, що вголос підспівував артистам, заважаючи своїм сусідам слухати оперу.

Нарешті Россіні не витримав і вголос проказав:

— Яка ж тварюка!

— Це ви на мою адресу? — запитав молодик.

— Ні,— заспокоїв його композитор. — Це я на адресу телепня Рубіні, який перешкоджав нам слухати вас.

Вимушена коректність

Коли в 1815 році Д. Россіні прибув до Риму для постановки своєї нової опери, він одразу викликав перукаря, і той кілька днів голив композитора, не дозволяючи собі з ним жодної фамільярності. Надійшов день першої оркестрової репетиції опери «Торвальдо». Перукар, якнайстаранніше виконавши свою справу, без церемоній потис руку композиторові і люб'язно додав:

— До зустрічі.

— Тобто як? — запитав дещо спантеличений Россіні.

— Так, скоро ми побачимося в театрі.

— В театрі? — вигукнув Россіні.

— Авжеж. Я перший трубач в оркестрі.

Це відкриття змусило композитора серйозно замислитися: виявляти, як завжди, свій невтримний гнів на оркестрових репетиціях було б надто ризиковано. Тому, хоч які прикрі були помилки, що їх припускався трубач-перукар, маестро стримував себе і лише другого дня, після гоління, ввічливо вказав йому на них. Грізний музика був несказанно зворушений і вже постарався догодити своєму знаменитому клієнтові.

Друзі чи гроші

Одного разу Россіні запитали, чи є у нього друзі, а якщо є, то хто.

— Звичайно, — відповів він. — Мільярдери Ротшільд і Морган.

— Ви їх обрали, щоб мати змогу позичати гроші?

— Зовсім навпаки, — засміявся Россіні.— Я їх обрав тому, що воші в мене не позичають.

He той Мейербер

В одному товаристві Россіні показали портрет Мейєрбера.

— Він зовсім не схожий, — сказав автор «Севільського цирульника», — він змальований як людина, котра нічого не робить, а Мейєрбер завжди що-небудь пише…

Галантність Россіні

Один молодий композитор запросив Россіні на прем’єру своєї опери. Россіні прийняв запрошення. Прибувши на прем’єру, він сів у ложі і за італійським звичаєм не зняв циліндра. Коли розпочалась опера, Россіні перед кожною арією знімав циліндра і граціозно ним розмахував.

— Що ви робите? — здивувався автор опери.

— Вітаю своїх колег, яких зустрічаю у вашій музиці,— відповів люб’язно Россіні.

Марне хвилювання

Россіні не терпів музики Вагнера. Якось після обіду в товаристві Россіні гості сиділи на терасі, попиваючи солодке вино. Несподівано з їдальні долинув неймовірний шарварок: щось задзвеніло, тріснуло і загуло, а після цього почувся скрегіт та стогін.

Всі затамували подих. Россіні побіг до їдальні і за хвилину повернувся з посмішкою на устах:

— Хвала всевишньому — це служниця зачепила скатертину і перекинула всю сервіровку, а я думав, що хтось наважився в моєму домі зіграти увертюру до «Тангейзера»!

Чудовий паштет

Джоаккіно Россіні протягом свого життя не з меншою пристрастю, ніж музику, виготовляв різні страви і своїх друзів приймав на кухні.

Коли один із його гостей почав розхвалювати оперу «Севільський цирульник», композитор, що саме готував паштет, несподівано вигукнув:

— Та що там «Севільський цирульник»! Спробуєш ось цього паштету, тоді міркуватимеш, який з мене композитор.

Жадоба помсти

Під час одного концерту, Россіні шепнув у вухо своєму сусідові:

— Вперше в житті чую такі жахливі співи. Співак нікудишній.

— Можливо, вам краще піти додому, — запропонував сусіда.

— Ні за що, — відказав Россіні,— у мене є відомості, що в третій дії героїня має вбити його. Я зачекаю.

І нині актуально

До Россіні прийшов молодий композитор і запросив оцінити його новий твір. Россіні уважно переглянув партитуру і сказав:

— Що ж, у вашому творі є і чудесне, і нове. Але тільки… те, що чудесне, — не нове, а те, що нове, — не чудесне.

Найлегший шлях

Розповідають, що Россіні любив поспати і часто писав музику в ліжкові. Одного разу він мусив терміново закінчити арію для головної героїні в новій опері. Блаженно розлігшись, мурмочучи щось собі під ніс, він засівав нотний аркуш дрібними нотними значками. Арія майже готова… Та раптом нотний аркуш вилетів з рук і впав на підлогу.

Вставати з ліжка не хотілось. Не довго думаючи, Россіні взяв зі столика, що стояв поруч, чистий листок паперу і… написав зовсім нову арію, що нічим не поступалася попередній.

Пожартував

Россіні був у вітальні барона Л. Сорді. Сюди ж запросили і Альфреда де Мюсее, щоб він прочитав новий свій вірш «Не забувай». Тоді Россіні, який мав феноменальну пам'ять, вирішив пожартувати з поета і нібито ненавмисне запитав:

— Чий це вірш? Ніяк не пригадаю автора!

— Ваш покірний слуга, — відповів Мюсее.

— Та облиште, — лукаво сказав Россіні,— я ж цю поезію ще в дитинстві знав напам'ять, — і без найменшої запинки, слово в слово, повторив тільки що почуте.

Умовила…

Россіні обідав в однієї дами, яка була настільки скупою, що він піднявся з-за столу зовсім голодний. Господарка люб'язно посміхаючись сказала:

— Дуже хотілося б, щоб ви коли-небудь ще раз пообідали в мене.

— З задоволенням, — відповів Россіні,— хоч зараз.

Благородний намір

Слухаючи в неаполітанському театрі опору маловідомого композитора, Россіні несподівано дістав з кишені аркуш нотного паперу і швидко почав щось записувати.

— Що ви пишете, маестро? — поцікавився сусіда.

— Ось цю арію. Мила мелодія! Для цієї опори вона занадто гарна. А я саме зараз пишу оперу, і мені здається, що можу надати цим милим дамам, — Россіні лукаво підморгнув, — дрібненьким нотам на папері — більш вишукане товариство.

Незважаючи на жертви

— Сіньйоре Россіні,— сказав якось композиторові директор Неаполітанської консерваторії,— ви занапастили усіх моїх учнів.

— Як же це трапилось? — здивувався Россіні.

— Вони всі наслідують вас.

— Цей пресумний випадок не робить честі вашому педагогічному досвідові, маестро, серйозно відповів Россіні.— Учні повинні наслідувати свого вчителя, чого б це їм не коштувало!

Недогляд колекціонера

Приятель Россіні розповів знаменитому композиторові, що один його знайомий колекціонує знаряддя тортур.

— Цікаво, чи є в цій колекції фортепіано? запитав Россіні.

— Ні.

— Отже, в дитинстві він не вчився на ньому грати!

Не за призначенням

Після смерті Джакомо Мейєрбера його небіж звернувся з проханням до Россіні, щоб той вислухав створений ним жалібний марш, присвячений пам'яті покійного дядька.

— Ну, як? — запитав автор маршу.

— Що вам сказати? — задумався Россіні.— Гадаю, було б набагато краще, коли б ваш дядько створив жалібний марш на вашу честь.

Непорозуміння

Антрепренер Россіні приніс композиторові газету з рецензією і зауважив:

— Тут мовиться, що ви не ладнаєте з теорією.

— Звичайні світські плітки, — засміявся Россіні.— Єдина дама, з якою я ніколи не дозволю собі посваритися це теорія.

Чудесний дует

У 1821 році під час карнавалу в Римі увагу публіки привернула група мандрівних музикантів. Особливо виділялась комічна пара — неприродно товстий мужчина і худа жінка. Вони віртуозно грали на гітарах, а їх супутники співали пісеньку:

Ми сліпі й родились ми

Жити для страждання.

Веселітесь і не лиште

Нас без подаяння.

Публіка не могла зрозуміти: звідки у мандрівних музикантів така майстерність?

Жодна душа так і не здогадалася, що мужчина був не хто інший, як Джоаккіно Россіні, а жінкою вирядився Нікколо Паганіні…

Сумирний Отелло

Коли опера Россіні «Отелло» вперше появилася на сцені, значна частина публіки виявилася непідготовленою до сприйняття цього твору. Особливе невдоволення викликала розв'язка. У деяких театрах фінальну сцену опери змінили. Саме тоді, коли Отелло заносить свій кинджал над розпластаною Дездемоною. щоб умертвити її, бідна жертва вигукує:

— Що робити, нещасний? Я не винна!

— Не винна?! Це правда?

— Так, присягаюсь на цьому! — відповідав бідна дружина. Тоді Отелло бере Дездемону за руку, виводить її на сцену і співає з нею любовний дует, запозичений з іншої опери Россіні.

В опері, як і в житті, правді важко пробити собі шлях!

Приємна зустріч

Біографи Шуберта зазначають, що великий австрійський композитор байдуже ставився до своїх творів: те, що було написане, втрачало для нього інтерес.

Якось відомий австрійський співак Йоганн Фогель показав Шубертові одну з його недавніх пісень, транспоновану копіювальником, Переглянувши ноти, композитор вигукнув:

— Славна пісенька! Хто її написав?

Речовий доказ

Франц Шуберт, втомившись від вічних переслідувань кредиторів, одного разу почепив на балконі свій сурдут, кишені якого були вивернуті навиворіт. Це означало: «Не турбуйте, голуб’ята, ні мене, ні себе».

Кажуть, нібито видиво це виявилось настільки переконливим, що деякий час кредитори не чіпали свого боржника.

Зачароване коло

Один з друзів Франца Шуберта, завітавши якось до нього в гостину, застав видатного композитора дуже заклопотаним,

— Розумієш, — пояснив Шуберт, — я загубив свої окуляри. Що ж мені тепер робити?

— Звичайно, шукати їх, — відповів гість.

— Це так, — погодився композитор, — але, щоб щось шукати, мені потрібні окуляри, отже, знайти окуляри я зможу тільки після того, як знайду їх…

Спіши поволі

Італійський композитор Гаетано Доніцетті працював з неймовірною швидкістю і створив близько 70 опер. Якось в його присутності зайшла мова про те, що Россіні написав «Севільського цирульника» всього за тринадцять днів. Багатьом це здавалось неможливим.

— А яка ваша думка, маестро? — запитали в Гаетано Доніцетті.

— Це цілком ймовірно, — відповів композитор. — Адже Россіні завжди писав так повільно…

Загублена симфонія

Французький байкар Лафонтен розповідав друзям, що свою байку «Два голуби» створив уночі вві сні, а коли вранці прокинувся, одразу ж записав готовий твір.

А от з композитором Гектором Берліозом сталося інакше. Він твердив, що найкращу з своїх симфоній він створив, коли спав. Прокинувшись, хотів записати, та не було під рукою ані паперу, ані олівця. Так і заснув. А вранці нічого не міг пригадати.

Геніальний рукав

Одного разу у Відні до Берліоза підбіг маленький жвавий чоловічок і в захопленні вигукнув:

— Пане Берліоз, я пристрасний прихильник вашого таланту… Прошу вашої ласки, дозвольте торкнутися руки, що написала «Ромео і Юлію», — з цими словами він вчепився за рукав композитора і блаженно завмер.

— Пане, — обережно торкнув його за плече Берліоз, — тримайтесь ліпше за інший рукав: я маю змичку писати правою рукою.

Найкращий засіб

Одного разу Адольф Адан — автор балету «Жізель» — попросив у Обера партитуру однієї з його перших опер, що свого часу зазнала фіаско.

— Мої учні,— пояснив Адан здивованому Оберові, - часто занепадають духом від перших невдач.

От я й хочу мати під руками вашу партитуру. Мені здається, що це — найкращий засіб повернути їм гарний настрій і надихнути вірою в свої сили.

Називаючи прізвища

Відома співачка Вільгельміна Шредер-Деврієнт розмовляла в купе зі своєю випадкового супутницею. Мова зайшла про театральні новини, і дама несподівано вибухнула гнівною тирадою на адресу Деврієнт, не підозрюючи, хто сидить перед нею:

— Вона застара для тих ролей, які виконує… Вона абсолютно без голосу… і, крім того, в неї жахлива фігура! Я вважаю, що з Деврієнт давно настав час покінчити! А ваша думка? — звернулась вона до незнайомця, що сидів поруч.

— Це питання серйозне, добродійко, і тому мені здається, що треба, аби в цьому обговоренні взяла участь п пані Деврієнт, — чемно відповів незнайомець, показуючи на співачку.

На мить дама замовкла і через хвильку почала вибачатись:

— Ви не повинні сердитися на мене, папі Деврієнт! Мене спантеличила стаття, яку я прочитала про вас в Дрезденській вечірній газеті. Рецензент Шмідер, який так оббрехав вас, певно, страшенний негідник. Якщо коли-небудь мені доведеться з ним зустрітися, я скажу йому те саме.

— Вам не доведеться зайвий раз повторюватись, — сказала співачка, посміхаючись, — пан Шмідер, — рецензент Дрезденської вечірньої газети — сидить біля вас.

Вагомий доказ

Театральний перукар голив знаменитого оперного співака Петрова і порізав йому щоку.

— Це все від вина, — незадоволено зауважив Йосип Панасович, який знав, що цирульник ласий до хмільного.

— Абсолютно точно, — пристав на це перукар, — від горілки шкіра грубішає.

Ряд чарівних змін

Чи завжди можна визначити майбутнє людини? Важко сказати. Ось три характеристики на одного й того ж школяра. 1825 рік: «…поведінки чесної, старанності неабиякої, успіхів чималих». Через рік: "."здібностей гарних, ледар з ледарів, успіхів мало». 1830 рік: «…поведінки чесної, здібностей немалих, а ледарством — рідкість в училищі»… І… підлітка виключають з Київського повітового училища.

Залишається додати, що все це трапилося з відомим українським композитором С. С. Гулаком-Артемовським — автором опери «Запорожець за Дунаєм».

Викрадення баритона

1837 року М. І. Глінка, який був призначений капельмейстером хорової капели при Царському дворі, вирушив у пісенний край, на Україну, шукати хлопчиків-співаків, аби поповнити капелу. Найціннішою знахідкою був, однак, не хлопчик, а 25-річний Семен Гулак-Артемовський, який мав чудесний баритон. Хоч як важко було, але Глінці все ж пощастило ошукати духовне начальство: місцеві можновладці були змушені відпустити «хлопчика» в столичну капелу. Директорові ж капели Глінка «забув» своєчасно доповісти про свою знахідку, бо вирішив з талановитого українського хлопця зробити оперного співака. Багато перешкод довелося ще подолати на цьому шляху, але врешті-решт, церква втратила, а Петербурзька опера збагатилась чудовим співаком, який пройшов школу Глінки.

В ногу з життям

Знаменитий сучасник Шонена, нині забутий піаніст Йозеф Водьфль виступав з імпровізаціями, а знадвору в цей час долинули звуки військового маршу. Вольфль одразу ж перетранспонував виконуваний твір у тональність, в якій грав оркестр, мимохідь змінив ритм на маршовий і музичив разом з оркестром, поки той не пройшов. Публіка була захоплена.

Дебют Шонена

Коли Фрідерік Шопен ще був зовсім дитиною і вперше мав взяти участь в публічному концерті, його довго і старанно одягали, давали багато порад, як поводитися, щоб не порушити урочистої обстановки.

Після концерту хлопчика розпитували, що найбільше сподобалося публіці, і він з гордістю відповів:

— Мій біленький комірець.

Вчителі композитора

Німецький композитор Роберт Шуман виконував якось у концерті власні твори. І раптом крізь розчинені вікна почулось чарівне пташине щебетання. Хтось швиденько позачиняв усі вікна. Композитор, закінчивши грати, підвівся з свого місця і знову розчинив навстіж усі вікна.

— Панове, — звернувся Шуман до публіки, — досі я заважав тим чарівним маленьким музикантам. Послухаємо тепер їх уважно — вони цього варті. Це також мої вчителі…

Шлюб по-німецькому

Шуман три роки добивався руки своєї майбутньої дружини Клари Вік. Однак батько Клари не давав згоди, стверджуючи, що «Шуман нічого не вміє і нічого собою не являє».

Насправді ж старий Вік не хотів позбутися основного джерела прибутку, яким були концертні виступи Клари, що стала на той час знаменитою піаністкою. Тоді Шуман вирішив звернутися до… суду. Королівський апеляційний суд у Лейпцігу визнав, що повнолітня наречена має право одружитися за власним вибором.

Воістину дивовижний випадок, коли приводом для судового розгляду став шлюб, а не розлучення!

Коронований невіглас

Клара Шуман прославилася раніше свого чоловіка, композитора Роберта Шумана. Одного разу піаністка виступала з його творами на віденському придворному концерті. Після концерту Клару Шуман було представлено королю, який довго з нею розмовляв.

Закінчивши бесіду, монарх добродушно звернувся до Роберта Шумана:

— Ну, а ви? Ви також музикант?

Незважаючи на особи

Відпочиваючи в парку свого рідного міста Цвіккау, Шуман насвистував мелодію із «Карнавала».

— Послухайте, — обурено сказав йому сусіда по лавочці.— Адже це мотив із «Карнавала» нашого високошановного Роберта Шумана. Якщо ви не знаєте, як у нього звучить ця мелодія, то не свистіть… Ваш свист мені діє на нерви…

Антиподи

Ріхард Вагнер і Роберт Шуман пробули якось разом близько години. Після цієї зустрічі Вагнер розповідав:

— Благородна людина — Шуман. Тільки надто вже мовчазний.

А Шуман:

— Вагнер мені дуже сподобався, але недобре, що вже надто він балакучий.

Ференц Ліст і порфіроносні слухачі

Якось Ференц Ліст грав для титулованих осіб. Англійська королева Вікторія прибула на концерт з запізненням. Вона і її причет довго вмощувалися в ложі: шелестіли сукні придворних дам, королева голосно розмовляла. Ліст припинив грати.

— Здається ваша фантазія була дуже короткою, — сказав йому один із придворних сановників.

— Я боявся, — відповів Ліст, — що заважаю її величності королеві Вікторії.

Сцена, подібна до цієї, повторилась у 1842 році на концерті при царському дворі Миколи І. Коли цар почав голосно розмовляти, Ліст зупинився.

— Чому ви перестали грати? — запитав Микола І.

— Коли говорить цар — усі мовчать, — відповів Ліст.

Істотна відмінність

Обраницею серця Ліста була письменниця, французька графиня Марія де Флавіньї Агу, — мати Козіми, яка пізніше стала дружиною Ріхарда Вагнера. Сумісне життя Ліста і його коханої рясніло силою бур хливих сцен. Одного разу пані д’Агу порівняла Ліста з Дайте, бажаючи себе видати за Беатріче,

Слухаючи її, Ліст недбало кинув:

— Так, люба, тільки справжня Беатріче, згідно шляхетного звичаю, померла вісімнадцятирічною.

Інакше не можна

— Маестро, — поцікавилася якось молода піаністка у Ліста, — чи правда, що піаністом треба народитися?

Ліст посміхнувся і відповів:

— Суща правда, добродійко: не народившись, не можна грати на роялі.

Головне — точність

Перед початком концерту Ліста у Варшаві, імпресаріо оголосив, що в залі горітиме п'ятсот свічок. Провінціал, який сидів на гальорці, довго роздивляв маестро, але ще частіше оглядався навкруги. Нарешті він підвівся і обурено сказав:

— Як вам не соромно обдурювати! В залі лише чотириста дев’яносто вісім свічок…

Не розуміючи, що сталося, Ліст перервав концерт.

Тоді на сцену вийшов адміністратор:

— А чи порахував пан свічки на фортепіано?

— Ні,— засоромився провінціал. — Тоді все гаразд. Пане Ліст, гранте далі!

Бумеранг

Під час репетиції однієї з ораторій Ліста оркестр грав в різнобій. Композитор, з досадою махнувши диригентською паличкою, сказав:

— Але, панове, це не що інше, як базарна музика!

На секунду запала мертва тиша, а потім хтось ззаду Ліста пробурчав:

— Так це ж не ми її створювали.

Без заздрощів

Як відомо, один з провідних музичних мотивів в другому акті «Валькірії» Р. Ватера повністю запозичений із симфонічної поеми Ф. Ліста «Фауст». Коли на котромусь із своїх вечорів Ліст виконував «Фауста» і дійшов до цього місця, Вагнер жартівливо сказав:

— Татусю, ось саме цей мотив я й привласнив.

Ліст, який без заздрощів ставився до незвичайних успіхів свого зятя, відповів:

— Це чудово. В крайньому разі люди краще зможуть його розчути.

Ліст-хімік

У 40-х роках минулого сторіччя, коли Ференц Ліст був у зеніті своєї слави, він завітав з концертами у Гейдельберг, славне університетське місто. Професори філософського факультету вирішили обрати його почесним доктором.

Однак викладачі, знаючи зневажливе ставлення декана до композиторів і музикантів, побоювалися, що той не затвердить цього рішення. Обережно, приготувавши необхідні аргументи, вони повідомили про все декана.

— Ліст? — перепитав учений муж. — Що ж, можна відзначити й хіміка!

Вибачення під завісу

Вагнер товаришував з поетом Генріхом Лаубе. 4 лютого 1846 року в Дрездені була вперше поставлена комедія Лаубе «Учні школи Карла». Після вистави в будинку Вагнера зібралися його друзі. Розмовляли, звичайно, про щойно бачену п’єсу. Всі хвалили Лаубе як поета. Тільки Вагнер мовчав. Згодом сказав:

— Він писав про Шіллера. А хто пише про Шіллера, повинен мати хоч крихітку його генія. Лаубе — давній мій друг, але Шіллера з нього не вийде.

В кімнаті запала гнітюча тиша. Композитор Геллер намагався все це перетворити на жарт, але Вагнер і далі гримів.

Вранці Лаубе через редактора Шмідера передав Вагнерові виклик на дуель. Ріхард відповів:

— Зрозуміло. Тільки я сподіваюся, що добрий Генріх, перш ніж застрелити мене, дасть мені змогу закінчити оперу «Лоенгріи». А потім я до його послуг… Шмідер почав йому доводити, що дуель — справа дуже серйозна, але Вагнер перебив:

— Дуель — дурниця, а я дурниць не роблю. Передайте це моєму другові Лаубе, великому поетові.

Поступка публіці

1855 року Вагнер виступив у Лондоні як диригент, виконавши дві симфонії Бетховена по пам'яті. Публіка прийняла його стримано, бо диригування по пам'яті було на той час ще незвичним для слухачів. На наступному концерті Вагнер мав перед собою партитуру, і публіка нагородила його тривалими оплесками. Одначе, коли автор залишив естраду, багато хто помітив, що на пульті лежала партитура… «Севільського цирульника» Д. Россіні та ще й догори ногами.

Вагнер-дипломат

Одна танцюристка, втративши з віком вдатність граціозно й витончено рухатись на сцені, вирішила перейти на вокальне мистецтво. Вивчивши кілька нескладних арій, вона прийшла до Вагнера з проханням прослухати її. Після того, як вокальний репертуар відвідувачки був вичерпаний, Вагнер попросив її продемонструвати своє мистецтво танцю. Просьбу його було виконано. В кімнаті настала мовчанка.

Нарешті артистка не витримала:

— Скажіть же, маестро, сподобалось вам, як я співаю?

— Для танцюристки непогано. До речі, для співачки ви непогано танцюєте, — була відповідь.

Вороні коні

Австрійський дипломат фон Рінг так розповідав про першу виставу у Відні опери Вагнера «Валькірія»: «Виставу мамо не відмінили. Як відомо, у цій опері на сцені з'являються коні. В придворних стайнях були дресировані коні, та всі вони — сірі, а Вагнер категорично вимагав вороних. «Ви хочете знеславити мене, — кричав він директорові,— краще нехай моя опора ніколи не піде у Відні, ніж її гратимуть з сірими кіньми». — «Але оперу підготовлено, витрачено кошти»… — «Це мене не обходить!» Я залагодив справу, подавши «дипломатичну» пораду: пофарбували коней у чорний колір. Вагнер схопив мене за руку і вигукнув: «Ви врятували мені життя!»

Вистава відбулася».

Вільний переклад

У 1377 році Вагнер виступав з концертами й Лондоні. Серед оркестрантів був німецький музикант Отто Дройхман. На одній з репетицій Вагнер, вкрай незадоволений трубачами, не тямлячи себе, звернувся до Дрейхмана:

— Скажіть оцим віслюкам, якщо вони не гратимуть як слід, я викину їх геть!

Дрейхман, що виконував роль перекладача, не поспішаючи, сказав:

— Джентльмени, маестро повністю розуміє всі ті труднощі, яких завдає вам його музика, тому й просить нас зробити все, що в ваших силах, і ні в якому разі не хвилюватися.

Запізніла любов

Якось до директора Міланської консерваторії прийшов юнак і попросив влаштувати йому іспит. Після іспиту він одержав відповідь:

— Облиште й думати про консерваторію і шукайте собі вчителя серед міських музикантів.

Це було 1832 року, а через кілька досятиліть Міланська консерваторія домагалася честі носити ім'я колись зневаженого нею музиканта — Джузеппе Верді.

Шлях до слави

Перша oпера Верді «Оберти», поставлена в міланському театрі «Ла Скала» в листопаді 1839 року, нe мала успіху, і Верді закаявся створювати опери. Та ось він зустрівся на вулиці з імпресаріо Мороллі, який попросив його ознайомитись з одним цікавим лібретто. Верді байдуже поставився до пропозиції, та Мореллі наполягав.

Коли композитор прочитав лібретто, він зрозумів, що буде писати нову оперу. Деякі місця вважав за потрібне переробити. Повідомив про це автора лібретто. Той погодився, обіцяв прийти наступного дня. Та легковажний лібреттист десь загуляв і з’явився тільки на четвертий день. Розлючений Верді зачинив його в кімнати й не випускав, поки не були зроблені потрібні зміни. Так народжувалась злободенна патріотична опера «Навуходоиосор».

Надійний критерій

Коли Джузеппе Верді закінчив оперу «Трубадур», він запросив до себе одного відомого критика і познайомив його з деякими найважливішими фрагментами.

— Ну, як? — запитав композитор.

— Кажучи по правді, все це здається маловиразним.

Тої ж миті Верді повис у нього на шиї і поцілував.

— Дякую! Ви мене дуже втішили! Якщо опера не сподобалась вам, то я переконаний, вона сподобається публіці!

Дорогий слухач

Після постановки «Аїди» автора засилали вдячними листами. Але серед них були й такі: «Гучні відгуки про вашу оперу «Аїда» примусили мене поїхати 2-го числа цього місяця в Парму і подумати на виставі… Перед закінченням опери я сам себе запитав: «Чи задовольнила мене опера?» Відповідь була негативна. Я сідаю на поїзд і повертаюсь додому, в Реччіо. Але й тут знову тільки й розмов, що про вашу оперу. Мені ще раз захотілося послухати її, і я 4-го числа знову в Пармі… Враження таке: в опері не має нічого збудливого… Після двох-трьох вистав «Аїда» валятиметься в пилюці архіву. Можете уявити, шановний Верді, мій жаль за витраченими грішми. Додайте до цього, що я людина сімейна і такі витрати не дають мені спокою. Тому я звертаюсь безпосередньо до Вас із проханням: поверніть мої гроші…» Наприкінці листа було дописано: скільки обійшовся проїзд туди й назад, квиток у театр та вечеря. Разом 16 лір.

Прочитавши листа, Верді доручив своєму видавцеві виплатити гроші, але з вирахуванням 4 лір за дві вечері, тому що «повечеряти синьйор міг би й вдома» та попросив взяти з нього підписку, що він ніколи не буде слухати опер Верді, аби «уникнути нових витрат».

Приборкування джинів

Одного разу Джузеппе Верді літував в Монтскатіні, де мав невеличку віллу. Якось один з друзів композитора навідався туди і був дуже здивований, що господар тулився в одній кімнатці.

— У мене є ще дві кімнати, — сказав Верді,— але там я зберігаю дуже потрібні речі. Верді відчинив двері в ці потаємні кімнати, і гість побачив цілий склад шарманок,

— Коли я приїхав сюди, — пояснив композитор, — власники цих інструментів усолоджували мій слух аріями з «Травіати», «Ріголетто», «Трубадура». І ось я вирішив скупити всі шарманки. Ця втіха обійшлась мені досить дорого, зате я можу тепер спокійно працювати.

Нормальній вік

Перед прем’єрою опери «Фауст» у Шарля Гуно запитали:

— Скільки приблизно років Фаустові?

— Нормальний людський вік, — відповів він, — шістдесят.

Самому Гуно було тоді сорок. З тим же питанням до Гуно звернулись через двадцять років.

— Нормальний людськтй вік: приблизно вісімдесят літ, — відповів композитор.

Як прикро!

Поклонниця Гуно відвідала маестро. Проходячи повз їдальню, вона помітила на столику кісточку з вишні і блискавично сховала її в рукавичці. Наступного дня композитор зробив відповідний візит дамі і побачив на ній оригінальну брошку: це була вишнева кісточка, обрамлена справжніми діамантами.

Дізнавшись, як це трапилось, Гуно посміхнувся:

— Шановна, я ніколи не їм вишень. Вишні переважно їсть мій камердинер…

Еволюція поглядів

Гуно якось розмовляв а молодим композитором. Автор «Фауста» задумливо промовив:

— Що далі ми просуваймося в нашому мистецтві, то більше цінуємо своїх попередників. Коли я був у вашому віці, я казав про себе: «Я». У 25 років казав: «Я і Моцарт». У сорок: «Моцарт і я». А тепер тихенько кажу: «Моцарт!»

Пізнав самого себе

Оффенбах, який бував зчаста не в гуморі, одного разу написав своїм співавторам-лібреттистам — А. Мельяку та Л. Галеві — таку записку:

«Прагнучи зберегти з вами найкращі взаємини, нижчепідписаний Жак Оффенбах, що проживає в Парижі по вулиці Лаффіт, наперед просить вибачення у своїх співпрацівників на той випадок, якщо він їх образить».

Одноактна «Галька»

Після першої вистави «Гальки» в Вільно у 1854 р. Станіслав Монюшко запитав свого знайомого, старого шляхтича, як сподобалася опера,

— Е-е… дуже довга історія… Дав би стольник дівчині корову ще в першому акті,— та й по всій справі!

До речі

Одного разу Йоганн Штраус, уже відомий на той час композитор, зустрів у Відні товариша, з яким двадцять літ тому сидів на шкільній лаві.

— Ах, Йоганн, який я щасливий тебе бачити! Між іншим, що ти поробляв усі ці роки? — запитав приятель.

Пудель у небезпеці

Повернувшися з гастрольної поїздки по США, Йоганн Штраус так розповідав про місцеві звичаї:

— Ентузіазм американок, що страждають манією збирання артистичних реліквій, не має меж. Спочатку я виявив слабкість до цих витівок і внаслідок цього позбувся багатьох дорогих мені речей.

Легкі перемоги настільки окрилили моїх поклонниць, що незабаром серйозна небезпека зависла над моїм бідолашним пуделем: дами полювали за його кучерями. Аби врятувати його від подібних зазіхань, я вирішив постригти пуделя…

Успіх забезпечено

Один молодий композитор зіграв Йоганну Штраусу свою нову баладу.

— Чудесна річ! — сказав Штраус. — Ось тільки деякі місця нагадують мені Моцарта.

— Нічого. Це не завадить! — відповів автор. — Моцарта завжди слухають з задоволенням.

Дует черевикі

Якось Йоганн Штраус зайшов у взуттєвий магазин. Він обдивився і примірив з десяток черевиків і нарешті розчаровано махнув рукою:

— Бачу, що не знайду того, чого шукаю.

— А що ви, пане, шукаєте? — запитав продавець.

— Два черевики, які б рипіли в унісон, — відповів автор «Летючої миші».

Пощастило

По смерті Йоганна Штрауса з'явилося чимало оперет, викроєних із його творів. Перша — «Віденська кров» Мюллера-молодшого — була поставлена в 1899 році. Після багатьох вистав, що їх витримала оперета, в котрійсь із віденських газет з'явилася стаття: «…Мюллер, написавши оперету на музику Штрауса, нажив кам'яницю. Коли б Штраус писав оперети на музику Мюллера, він помер би з голоду».

Безперечний доказ

Антон Рубінштейн повертався з-за кордону на батьківщину. Йому не минуло ще й 16 років, коли мати вивезла його з Петербурга, тому до столиці він повернувся, не маючи паспорта. Це викликало підозру. Тодішній оберполіцмейстер Галахов категорично відмовився вірити будь-якому поручнйцтву знайомих Рубінштейна, котрі запевняли, що Антон Григорович — музикант, і зажадав «наочного засвідчення особи». Начальник канцелярії Чесноков повинен був послухати гру Рубінштейна і зробити висновок — самозванець він чи ні.

Ось як про це згадує сам композитор в «Автобіографічній записці»: «Привели мене до Чеснокова… Знайшлося в нього якесь мізерне фортепіано. Сів він, сів і я. і все, що було у мене на серці гіркого, всю злість і обурення на все, що зі мною робиться, я вилив, вибиваючи це на клавішах отого інструмента! Я так гримів, що фортепіано ледь не луснуло під моїми ударами, і удавалось, що воно ось-ось розвалиться на двадцять чотири шматки. А втім, інструмент був найпідліший, і моїй злості не було меж. Чесноков, однак, терпеливо прослухав і відправився зі мною до обериоліцмеистера.

— Достеменно так, ваше превосходительство, — доповів начальник канцелярії.— Рубінштейн справді музикант, тому як грає».

Вихід знайдено

На гастролях у Відні Антону Рубінштейну довелося мати справу з неймовірно скупим антрепренером. Переговори про оплату концертів затягнулись. Тоді Рубінштейн заявив:

— Добре, я візьму вдвоє менше тієї суми, яку я звик одержувати, але й гратиму в два рази тихіше.

Все ясно

Композитор-початківець прийшов до Антона Рубінштейна і попросив дозволу програти йому дві свої п’єси. Рубінштейн погодився. Автор зіграв одну п’єсу і хотів був розпочати другу, та Рубінштейн хутенько

сказав:

— Дякую, шановний, не турбуйтесь, друга п’єса мені значно більше до вподоби, ніж перша!

Надзвичайна економія

Антон Рубінштейн не дозволяв своєму учневі Й. Гофманові навіть вдруге грати вже пройдений твір. Якось Гофман скромно запитав, чи не згодиться той ще раз його прослухати, аби перевірити: все він, Гофман, зробив гак, як радив йому маестро? А. Рубінштейн відмовився на тій підставі, що вдруге він скаже йому «зовсім інше».

Що ж, поради також треба економити!

Похорон

Ганса фон Бюлова довго й марно умовляли диригувати новою виставою в Берлінському оперному театрі. Бюлов відмовлявся, бо новий твір був зовсім бездарний і його ставили лише тому, що авторові протегував сам кайзер Вільгельм II. Однак Бюлов змушений був скоритися.

На прем'еру диригент прибув зодягнутий, як на похорон, з чорною траурною пов'язкою на рукаві.

— Що трапилось? — спитали фон Бюлова стривожені музиканти. — Ви когось поховали?

— Поки що ні,— відповів диригент. — Але зараз ви побачите, як я буду ховати оцю оперу…

Перестарався

Під час оркестрової репетиції Ганс фон Бюлов закричав тромбоністові:

— Форте!

Коли музикант зіграв голосніше, диригент ще раз крикнув:

— Форте!

Так повторювалося декілька разів. Зрештою тромбоніст, у якого від дуття ледь не луснули щоки, признався, що голосніше він грати вже не може. У відповідь Бюлов спокійно йому пояснив:

— У цьому немас потреби, мій любий. Справа в тому, що з самого початку ви грали фортіссімо, а я вимагав від вас грати форте.

Цілковита протилежність

— Яка відмінність між гарним диригентом і поганим? — запитали якось у Бюлова.

— Бачите, гарний диригент партитуру тримає в голові, а поганий — голову в партитурі,— відповів Бюлов.

Не чекали

Один співак, що репетирував з Бюловим, постійно запізнювався на репетиції. Диригент тактовно, але не без іронії запитував:

— Оркестр і я, певне, приходять зарання, чи не так? Але одного разу співак прийшов своєчасно. Натомість oркестранти, які звикли вже його очікувати, розбрелися хто куди.

— Браво, — вигуискнув Бюлов, — нарешті весь оркестр з'явився згідно вашого розкладу.

Мистецтво елоквенції

Брамс був слабенький оратор. Після виконання його Першої симфонії влаштували банкет, на якому був присутній чеський віолончеліст і композитор Давид Поппер. Брамса попросили виступити, і він почав:

«Творити музику — дужо важка справа… Так, панове, творити дужо важко». Ці слова він повторив декілька разів, очевидно, не знаючи, що говорити далі.

Нарешті він сказав не без сарказму: «Наслідувати значно легше, однак про це може більш детально розповісти вам мій друг Давид Поппер».

Попнер підвівся і, посміхаючись відповів:

— Панове, мій друг Брамс стверджує, що я спеціаліст у наслідуванні: не знаю, чи це точно. Знаю лише, що єдиний композитор, якого варто наслідувати — до Бетховен. Однак про це мій друг Брамс може розповісти більш детально…

Поступка оптимістам

— Чому ви пишете таку журливу музику? Слухач хоче відпочити, повеселитися, піти з концерту в доброму гуморі. А ви? Напишіть що-небудь веселе, життєрадісне. І… продаж піде веселіш, — казав видавець молодому Брамсові.

— Спробую, — відповів композитор.

За декілька днів він прийшов у видавництво з величезним пакунком.

— Ну, що вийшло? — зустрів його видавець запитанням.

— Не знаю, — відповів Брамс і поклав перед видавцем ноти.

Новий твір починався так: «Весело іду я в могилу».

Єдина позитивна якість

Один композитор-початківець звернувся до Брамса з проханням оцінити його твір. Брамс уважно переглянув партитуру, похитав головою, погладив бороду і, нарешті, добродушно запитав:

— Де ви купували такий гарний нотний напір?

Добра заздрість

Відомо, що Брамс високо цінував талант Йоганна Штрауса. Якось дружина Штрауса попросила його написати кілька рядочків в її сімейний альбом.

Брамс взяв перо і занотував перші такти Штраусового вальса «На чудеснім голубім Дунаї». Нижче зробив приписку: «На превеликий жаль, музика не моя. Йоганнес Брамс».

Необхідна умова

Не вельми талановита співачка запитала Брамса, що він думає про її концерт, котрий от-от має відбутися.

— А ви готові до концерту, мадам?

— О так! Може ви послухаєте мене зараз?

— Ні, ні,— жваво заперечив Брамс, — я лише хотів довідатися, чи пошили ви до концерту сукню і купили рукавички?

— Безперечно, але чого вас цікавлять ті дрібниці?

— Просто, якби ви не зробили цього, я радив би вам відмінити концерт.

Безуспішний замах

Один німецький композитор написав пісню на слова Ф. Шіллера і попросив Брамса послухати його. Брамс прослухав пісню і сказав у задумі:

— Пречудово! Я що раз переконався, що цей вірш Шіллера справді безсмертний.

Клин клином

Якось Брамс, акомпануючи віолончелістові, грав фортіссімо і глушив свого партнера. Нещасний віолончеліст врешті-решт не витримав і заблагав:

— Прошу вас, трішки тихіше: я абсолютно себе не чую…

— Щасливець! — процідив Брамс крізь зуби.

Військова хитрість

Брамс терпіти не міг дилетантів, які частенько напосідали на нього, щоб він прослуховував їхні опуси. Композитор, аби позбутися їх, уживав усіх засобів. Якось Брамс зустрівся на сходах з молодиком, що ніс величезну в'язку нот. Молодик, не знаючи композитора на обличчя, звернувся до нього з проханням показати, де живе Брамс.

— Тут, на третьому поверсі,- відповів композитор і спокійно пішов собі далі.

Брамс і Бетховен

Брамса запросили на обід до високого аристократа. Композитор прийняв запрошеним і, прибувши в замок, побачив там вишукано товариство.

Коли всі сіли за стіл, господар, бажаючи виголосити щось приємне для композитора, промовив:

— Панове, з нагоди присутності нашого уславленого Йоганнеса Брамса я звелів принести з моїх винних льохів найкраще вино. Це, так би мовити, «Брамс» серед моїх вин!

Трохи згодом господар запитaв у композитора, як йому подобається цей сорт вина.

— Взагалі непогано, — відповів Брамс, — але чи нема у ваших льохах ще й «Бетховена»?

Різними мовами

Як відомо, О. П. Бородін приділив значно більше уваги хімії, аніж музиці. Крім того, він частенько захоплювався й іншими побічними справами: складав доповіді, звіти, перевіряв облікові книги тощо. Римський-Корсаков, коли приходив до друга, запитував:

— Олександре Порфировичу, чи написали ви?

Той з ледь помітною посмішкою відповідав:

— Написав.

— Що ж ви написали?

— Так от бачите, — показував Бородін на стіл. — Листи.

Римського-Корсакова такі жарти дуже дратували.

— А чи переклали ви, нарешті, половецькі танці?

— Переклав, — відповідав так само незворушно Бородін.

— Ну, хвалити бога! — зітхав з полегкістю Римський-Корсаков.

Та радів він завчасно.

— Я переклав їх з фортепіано на стіл, — пояснював серйозно Бородін.

Неуважність

Розповідають про випадок, що стався з Бородіним. Якось ідучи з дому і побоюючись, що за час його відсутності до нього може завітати хтось із друзів, він повісив на дверях записку: «Буду за годину». Повернувшись через деякий час, він помітив записку і був прикро вражений:

— Яка досада! А втім, нічого не вдієш — доведеться чекати…

І, зітхнувши, присів на лавочку, очікуючи… самого себе.

Вже додому час

О. П. Бородін був дуже неуважний.

Якось запросив він до себе на вечір друзів. Грали його твори, вечеряли, розмовляли. Раптом Бородін встає, одягає пальто й прощається.

— Куди це ви, Олександре Порфировичу?

— Бувайте здорові, ніколи, вже й додому час — у мене завтра лекція…

Вибухнув сміх, і тільки тоді господар зрозумів, що він у себе вдома.

Я імені її не знаю

Бородін поїхав якось із своєю дружиною за кордон. Під час перевірки паспортів на прикордонному пункті урядовець запитав, як звати його дружину. Бородін, думаючи про щось своє, не зрозумів одразу запитання. Урядовець підозріло глянув на нього:

— Не знаєте, як звуть дружину?

В цю хвилину до кімнати ввійшла Катерина Сергіївна. Бородін кинувся до неї:

— Катю! Ради бога, як тебе звати?

Мистецтво базікання

Якось знатна дама запросила Марка Твена до своєї ложі і протягом усього спектаклю допікала його розмовами. Після вистави вона запропонувала:

— Може, наступного разу ми підемо на «Тоску»?

— О, це було б дуже цікаво! Я ще не чув вас у «Тосці».

Як важливо бути серйозним

Під час концерту одного відомого співака Марк Твен, сміючись, шепнув щось своїй сусідці. Після концерту він зайшов до вбиральні поздоровити артиста з успіхом, але побачив, як в того обличчя аж пересмикнулося.

— Вельмишановний пане, — ледве стримуючи лють, звернувся співак до письменника, — ви погано виховані. Я ніколи по дозволяю собі сміятися, читаючи ваші оповідання!

Не допоможе

Один сімдесятирічний музикант, що жадав слави, оголосив про свій намір перейти Ніагарський водоспад по стальному канатові. В призначений день, перед багаточислениими глядачами, котрі мовчки чекали, музикант почав свій перехід. Дійшовши до середини, він зупинився, дістав скрипку і, відчайдушно балансуючи, зіграв етюд. Поміж тих, хто спостерігав це видовище, був свідомий художник Джеймс Уістлер, який промовив:

— Одначе великим музикантом цей дідуган не стане!

Дивна скрипка

Якийсь петербурзький багатій — «покровитель мистецтв», запрошуючи на склянку чаю знаменитого польського скрипаля Генріка Венявського, сказав нібито ненароком:

— Візьміть, до речі, з собою скрипку.

— Щиро дякую вам від імені скрипки, — відповів музикант, — але вона чаю не п'є.

Вимушений візит

Ще коли Венявський був маловідомим скрипалем, він завітав разом товарищем до одного досить популярного музиканта в попросив подарувати йому візитну картку.

Знаменитість зустріла молодих людей чванькувато і непривітно.

— А картка Ліста у вас уже є?

— Ні,— відповів Венявський.

— А Рубінштейна?

— Також ні.

— Тоді і я не дам вам ніякої картки, — відрізав суворо господар і хотів був вийти з кімнати.

— Пробачте, — ввічливо зупинив його Венявський, — Коли б у нас були візитки Ліста і Рубінштейна, то ми б не зверталися до вас.

Помилка Бетховена

Один дужо самовпевнений диригент Паризької опери, розмовляючи із Сен-Сансом, безапеляційно заявив, що використання тромбонів у симфоніях недоречне. Коли Каміль Сен-Санс відповів, що навіть великий Бетхонен використовував тромбони в симфоніях, диригент теж не поліз за словом в кишеню:

— Це так. Але Бетховен вчинив би значно краще, коли б не робив цього.

З того світу

1888 рік. Прем'єра опери Владислава Желенського «Конрад Валленрод» за одноіменною поемою Міцкевича.

Перед спектаклем до каси підійшов Желенський і попрохав безкоштовний квиток.

— Я автор «Конрада Валленрода».

Почувши це, касир зіскочив з місця, низенько вклонився і запитав:

— Я маю честь розмовляти з паном Міцкевичем?

Гуманний аргумент

Цікавий випадок стався на репетиції опери Е. Направника «Франческа да Ріміні» в Маріїнському театрі. Аби вразити високою нотою, відомий тенор Фіглер попросим актори зробити у військовім марші фермату на сі-бемоль, тобто збільшити тривалість ноти.

— А що ж буде а солдатами, які марширують під музику? — запитав Едуард Францевич. — Адже поки ви триматимете формату, їм доведеться стояти на одній нозі.

Генерал-меломан

Комендант міста Тбілісі генерал Ернст завжди сідав у ложі біля оркестру, якраз над ударними інструментами й міддю. Якось він помітив, що труби, трохи погравши, замовкають, вирішив, що це недозволене безладдя, покликав директора театру й питає:

— А чому це труби не грають?

— У них паузи.

— Що? А платню вони також отримують з паузами?

— Платню отримують, як усі…

— Скажіть же їм, будь ласка, щоб наступного разу вони грали без пауз! Я ледарів не терплю!

Нюанси

Під час перебування Чайковського в Одесі в театрі йшли одна за одною його опери. Якось на репетиції оперний маестро Еммануель сказав видатному композиторові:

— А знаєте, Петре Іллічу, в «Мазепі» відчуваються нюанси з «Євгенія Онегіна» і «Пікової дами».

— А знаете, маестро, — відповів йому тим же тоном Чайковський, — і «Мазепа», і «Євгеній Онегін», і «Пікова дама» — мої опери.

Діти Чайковського

Гастролі Чайковського в Лейпцігу збіглися з перебуванням там подружжя Грігів. На одному з спектаклів вони сиділи поруч Петра Ілліча. Наступного дня в місцевій газеті була видрукована рецензія на виставу і закінчувалася вона такими словами: «Між іншим, на концерті був присутній великий російський композитор Чайковський з донькою та сином…»

Геть карти!

Чим незвичайна «Пікова дама»? Мабуть, найбільш оригінальну відповідь дай у 1911 роді рецензент газети «Волжское слово»: «Опера чудова тим, що два великих художники, О. С. Пушкін та П. І. Чайковський, дійшли однієї думки — прицвяхувати навіки до ганебного стовпа нашу прихильність до карт».

Дворжак і фауна

Чеський композитор Антонін Дворжак відзначався винятковою сумлінністю і делікатністю. Працюючи над лібретто своєї опери «Арміда», він скрупульозно перевіряв текст, щоб не трапилась якась неточність. Дійшовши до епізоду, де рицар їде верхи на коні, Дворжак зупинився і запитав приятеля:

— Скажи, а чи існували на той час коні?

Слони і музика

Одного разу знаменитого піаніста-віртуоза Таузіга попросили висловити спою думку про гру якогось початківця. Таузіг важко зітхнув і сказав:

— Я завжди стверджував, що слони дуже небезпечні тварини.

— Але, маестро, — відгукнувся здивований музикант, — що спільного мають слоні з музикою?

— Слони мають бивні, з яких роблять клавіші,— пояснив Таузіг.

По заслузі

Композитор Альфред Дассьє, який поклав на музику вірш «Пташечка-полонянка» О. Дюма-сина, одержав за романс медаль від… Товариства захисту тварин.

У важку хвилину

Французького композитора Жюля Массне, автора відомих опер «Вертер» і «Манон Леско», якось запросила паризька Комічна опера продиригувати прем’єрою свого твору. Массне звичайно не любив виступати як диригент, бо дужо хвилювався. Однак виходу не було. Перед початком концерту композитор підійшов до диригентського пульту, вклонився публіці, потім оркестрові, постукав паличкою по пультові, і, коли настала тиша, тихенько сказав оркестрантам:

— А тепер, любі колеги, будьте такі ласкаві, супроводжуйте мене.

Массне-бабуся

Якось до Массне звернувся молодий композитор з проханням послухати його твори.

— Мольєр, як правило, свої нові п'єси читав одній бабусі, завжди уважно прислухався до її зауважень і мав величезний успіх, — гоноровито почав юнак. — І якщо ви, маестро, оціните мою музику, вона буде прийнята усіма як слід.

— Можливо, — відповів Массне, — але поки ви не станете Мольєром, я не буду вашою бабусею.

Найлегша професія

— Немає нічого простішого, — казав Массне, покручуючи вуса, — як давати уроки гри на фортепіано. Досить знати три фрази:

— Добридень, мадмуазель… Трохи повільніше, прошу вас… Засвідчіть моє шанування вашій матусі…

Поправка

Один настирливий чолов’яга сказав Жюлю Манене:

— Дивно! Ви так схвально відгукуєтесь про композитора Рейє, а він так вас лає!

— Киньте, — відповів Массне, — жоден з нас не каже того, що думає.

Відверта критика

За спогадами Олени Пчілки (матері Лесі Українки), Микола Віталійович Лисенко з дитинства мав дуже вразливий музичний слух і не терпів поганої гри та фальші. Одного разу мати взяла хлопчика на якийсь дуже парадний військовий огляд. Стояли вони десь на чільному місці, в оточенні вельми поважних та бундючних військових дам. Ось з барабанним боєм проходять ряди блискучого війська перед очима найстаршого начальства. Хвилина була надзвичайно урочиста, всі завмерли! Але барабанний дріб либонь був надто старанніш та дразливий для чутливого слуху малого музиканта; хлопчик заткнув вуха руками й голосно закричав: «Ой, як погано! Ой, як погано!» та кинувся геть. «Це був жахливий скандал!» — згадувала через багато років мати композитора.

«Французькі» пісні

Гурток аматорів, яким керували М. Старицький і М. Лисенко, влаштував у київському театрі концерт, де мали виконуватися пісні різних народів.

Цензура дозволила виконувати пісні усіма мовами, за винятком української, бо ж, мовляв, такої мови «не було, нема й бути не може». Знайшли вихід — переклали українські пісні на французьку мову. Але як тільки зі сцени залунала по-французьки відома українська пісня «Дощик, дощик», в театрі зчинилася така буча, що «блюстителі порядку» заборонили й «французькі» пісні, а організаторам концерту довелося давати пояснення.

Від кожного — по можливостях

Незмінним старостою Лисенкового хору був дрібний службовець управління Південно-Західних залізниць на прізвище Гулак-Артемовський, який твердив, що він родич автора «Запорожця за Дунаєм» і дуже цим похвалявся. Він мав великі козацькі вуса і маленький, так званий другий тенорець. Одного разу хтось зауважив Лисеикові, яка, мовляв, користь для хору від такого співака, як Гулак, а Микола Віталійович відказав:

— У нього справді дуже маленький голос, зате велика її надзвичайно ніжна любов до нашої пісні.

Удар по етикету

Едвард Гріг — скромна і добра людина — тримався з підкресленою незалежністю по відношенню до можновладців. Коли всесвітньовідомого композитора норвезький король вирішив нагородити орденом, Гріг, як того і вимагав етикет, з'явився на прийом зодягненим у фрак. Прийнявши з рук князя королівську нагороду, композитор сухо подякував за увагу до його скромної персони і недбало сховав орден у кишеню. Цей, здавалося б, безневинний жест викликав сум'яття в середовищі придворних: адже у фраках кишеня пришивається… ззаду.

Сила мистецтва

Італійська співачка Аделіна Патті, коли ще не була відома, зазнавала чималої фінансової скрути і була вимушена брати в борг навіть у м'ясника.

Під час її першого виступу в залі був присутній і м’ясник. Побачивши ентузіазм, з яким публіка сприймала співачку, квіти, що їй дарували, і, бажаючи з свого боку внести свій вклад у вшанування артистки, м’ясник вигукнув:

— Патті, Патті, за м’ясо ми квити!

Паліатив

Аделіна Патті зажадала від імпресаріо значну суму за тривалу поїздку по Америці. Імпресаріо розгубився і сказав, що навіть президент Сполучених Штатів одержує менше за рік, ніж вона хоче.

— Ну, що ж, дякую, — відповіла Патті.— Якщо президент дешевший, то нехай він співає.

Обережність

Один банкір представив Пат свою 14-річну доньку і запевнив, що в ній спить справжній талант.

— Тихо, заради бога, не розбудіть його! — попросила Патті.

Обурився

Пабло Сарасате дізнавшись, що один критик назвав його генієм, похитав головою і сказав:

— Протягом 37 років я не менше 12 годин на день вправлявся в грі на скрипці, а тепер ця людина називає мене генієм!

Винятки можливі

Микола Андрійович Римський-Корсаков пояснював якось своїм учням, що остання частина симфонії або сонати має бути обов'язково написана в швидкому темпі (алегро).

— А чому ж у Чайковського четверта частина Шостої симфонії написана в повільному темпі (адажіо ламентозо)? — запихав М. Ф. Гнєсін.

Римсткий-Корсаков помовчав, потім урочисто промовив:

— Так винятки можливі, коли вони геніальні.

Наслідування

Римському-Корсакову сказали, що один з його учнів надто одверто його наслідує. Микола Андрійович на це відповів;

— Коли кажуть про музику, що вона схожа на щось, це ще не біда. От коли ця музика ні на що не схожа, тоді справа кепська.

Місце для концерту

Німецький скрипаль Август Вільгельмі під час гастролей по Європі заїхав до одного фінського міста.

У призначений час в зали, де мав відбутися концерт, зібрався невеличкий гурт людей. Згнітивши серце, Вільгельмі зіграв намічену програму. У день від’їзду жителі міста влаштували великому артистові урочисті проводи на залізничному вокзалі. Після промов і овацій маестро піднесли квіти. Вільгельмі подякував і, посміхнувшись, попрощався з мешканцями:

— Я глибоко зворушений нашою сердечністю і наступного разу даватиму концерти на вокзалі.

Час — гроші

Один лондонський банкір запросив Августа Вільгельмі грати в нього на званій вечері. В запрошенні було обмовлено, що скрипаль повинен грати з сьомої до десятої години. Свій виступ Вільгельмі почав з концерту Мендельсона. Банкір довго крутився на стільці; але, нарешті, не витримав і сказав, звертаючись до гостей:

— Панове, прошу не звинувачувати мене. Ви самі бачите, що це за артист. Я запросив його грати погодинно, і тому він грає так повільно.

Ціна в базарний день

Відомого музиканта Зігмунта Носковського, що глибоко замислився, зустрічає якось директор Варшавської філармонії.

— Дам злотий, щоб дізнатись, про що ви зараз думаєте, — вигукнув директор.

— Але то, про що я думаю, не варте злотого, — байдуже відповів Носковський.

— А все ж? — наполягав директор.

— Про вас, добродію, — ввічливо уклонився музикант.

Фіаско хвалька

Один піаніст, який любив хвалитися своїми успіхами, побачив Носковського і запитав:

— Чи знаєте ви, скільки мені приніс останній концерт?

— Знаю, — впевнено відповів Московський. — Половину!

Феноменальна пам’ять

Славетна російська піаністка Ганна Єсипова знала напам’ять величенний репертуар. Одного разу, перебуваючи за кордоном, вона відвідала піаніста Теодора Лешетицького. Господар запропонував Єсиновій зіграти з ним у чотири руки якусь нову, щойно створену симфонію. Серед слухачів був присутній автор твору. Вражений подиву гідним читанням малорозбірливого рукопису свого твору, він висловив Єсиновій своє захоплення, сказавши, що його найбільше вразило цілком вільне читання у швидкому темні дуже важкого скерцо.

— Вам воно сподобалося? запитала піаністка. — Хочете, ми його повторимо?

І, не чекаючи на відповідь, вона повторила його з Лешетицьким, причому свою партію виконала, не заглядаючи в ноти.

Через рік Єсипова знову була в Лешетицького і той нагадав їй минулорічний «трюк».

— Чи не хочете ви його повторити? — запитала вона і, сівши за інструмент, знову зіграла скерцо.

Майже наїзник

Восени 1888 року в Тифліському державному театрі йшла опера А. Рубінштейна «Демон». Виконуючи роль Сінодала, відомий російський артист М. Медведєв виїхав на сцену верхи і перший речитатив промовив, сидячи на коні. Наступного дня газета «Кавказ» писала: «Це було б справді ефектно, коли б коня Медведєва не вели за оброть два нукери…

Бо це якось не в'яжеться з відомою хвацькістю грузинських князів-вершників…»

Ноти і протест

Директор і піаніст Московської консерваторії В. Сафонов мав один дефект: ніколи не міг напам'ять зіграти великого твору.

На одному з концертів Сафонов запнувся і, як не мучився, не згадав продовження. Тоді він схопився з місця і вигукнув:

— Дайте ж мені ноти, сто чортів!

Публіка розвеселилась. Однак концерт тривав і закінчився з великим успіхом.

Радість і горе

Знаменитий польський піаніст Моріц Мошковський зустрів свого учня:

— Знаєте, пане вчителю, я даю уроки по шістдесят франків за годину.

— Я також, — відповів Мошковський, — даю уроки по такій же ціні, тільки ніхто їх не бере.

Обмануті надії

Поппер і Мошковський, два друга-музиканти, прогулювалися вулицями Відня. За відсутністю таланту, Поппер мав багато порожнього гонору. Отож, вони гуляли, мирно гомонили. Поппер читав на стінах будинків написи і важко зітхав: «Тут помер Бетховен», «Тут народився Франц Шуберт», «Тут жив Брамс».

Так вони дійшли до будинку, де жим Поппер, котрий таки не витримався і болісно зітхнув.

— Ох, — сказав Мошковський, — чи можеш ти собі уявити, що за напис буде тут у майбутньому?

— У майбутньому? — перепитав Поппер. — Невже ти так гадаєш?

— Звичайно, — серйозно відповів Мошковський, — можеш навіть не сумніватись. Тут висітиме оголошення: «Будинок здається внайми».

Важке становище

Якось Мошковського запитали, кого з братів Шарвенка — Філіпа чи Ксаверія, він вважає кращим музикантом. Мошковський відказав:

— Чесно кажучи, важко на це питання відповісти. Коли б мене запитали, хто з них гірший, я відповів би, не задумуючись.

Оптимізм

Одним з найбільш вдалих творів, що приніс славу молодому І.Ф. Стравинському, є створена ним в 1910 році на замовлення С.Дягівєва симфоніч-

на сюїта з балету «Жар-птиця». Однак мало хто знає, то цей твір спочатку було замовлено С. Дягілєвим А. К. Лядову, котрий вже тоді був широко відомий як автор чудових симфонічних і фортепіанних творів. Щоправда, цих творів не так вже багато: композитор відрізнявся винятковою вимогливістю і надмірною повільністю в роботі. І цього разу він не поспішав із замовленням. У відповідь на чергове нагадування Дягілєва Лядов добродушно «заспокоїв» його:

— Справи йдуть чудесно: я вже купив нотний папір!

Розлючений антрепренер розірвав з Лядовим угоду і передав замовлення Стравинському.

Сигнали заборонені

Під час гастролей в Лондоні угорський диригент Артур Нікіш, бажаючи надати трубі більшої віддаленості, посадив першого трубача на гальорку. Однак в потрібний момент замість дзвінкого сигналу пролунав уривчастий звук. Нікіш не розгубився і подав знак другому трубачеві, який зіграв те, що від нього вимагалось. В антракті диригент накинувся на першого трубача:

— Що ви накоїли! Чому не подали сигналу? Ви ж могли зірвати мені всю увертюру!

— Пробачте, — занепокоєно відповів той, — але тільки я підніс трубу до губів, як з'явився капельдинер і вирвав її мені з рук, додавши: «Як вам не соромно! Адже диригує знаменитий Нікіш!»

Коротка рецензія

Бернард Шоу замолоду писав театральні і музичні рецензії для однієї лондонської газети. Відряджений редакцією на концерт хору спілки лікарів, він написан дужо коротку рецензію: «Учора співали лондонські лікарі. Слухати їхній спів, зничайно, можна, але краще все ж таки нагадати їм про ту обітницю мовчання, яку вони давали, одержуючи лікарські дипломи».

Так буде краще

— Чи грає оркестр на замовлення публіки? — запитав Бернард Шоу у диригента ресторанного оркестру.

— Звичайно, сер.

— Чудово. У такому разі попросіть його зіграти… в доміно.

Можна терпіти

Бернарда Шоу було запрошено в сім’ю багатія. Не встиг Шоу увійти до передпокою, як донька господаря сіла за рояль і почала грати якусь салонну п’єску.

— Ви, здається, любите музику? — запитав хазяїн будинку.

— Звичайно, — відповів Шоу, — але нехай це не заважає панночці музичити.

Добрий актор

Актор-початківець настирливо просив Бернарда Шоу дати йому рекомендацію в театр. Шоу погодився і написав для нього такого листа: «Щиро рекомендую Вам молодого актора. Він грає Гамлета, Шейлока, Цезаря, на флейті і на більярді. Найкраще він грає на більярді».

Дивовижна схожість

Коли Б. Шоу був музикальним критиком, його запросили в один аристократичний салон на концерт молодого скрипаля.

Після концерту господарка салону запитала Шоу, якої він думки про її протеже. Письменник відповів, що молодий музикант нагадує йому Падеревського.

— Але ж Падеревський ніколи не був скрипалем, — здивувалася дама.

— Саме тому, — відказав Шоу.

Спасибі й на тому

Італійський композитор Руджеро Леонкавалло на прем'єрі своєї опери «Паяци» помітив, що в залі з'явився якийсь пан в одязі вершника і у високих чоботях із шпорами. Композитор підійшов до незнайомця і чемно подякував йому.

— За що ви мені дякуєте? — здивувався той.

— А за те, — відповів композитор, — що ви не привели з собою в театр ще й коня.

Гумор — не для критика

Приїхавши до Манчестера, Леонкавалло зайшов у театр на виставу своєї опери «Паяци». Після спектаклю один з глядачів, що сидів поруч композитора, вигукнув:

— Яка музика! Шедевр! Неперевершено!

Леонкавалло жартома зауважив:

— Дозвольте, шановний, з вами не погодитись.

— Я сам трохи музикант і?? вам казати, що музика опери нікудишня… В ній усе вкрадено: каватина — у Берліоза, дует з першого акту — у Гуно, а фінал — примітивне наслідування великому Верді.

Вранці наступного дня Леонкавалло купив номер манчестерської газети і,? прочитав: «Леокавалло про свою оперу «Паяці». Синьйор Леонкавалло заявив, що його опера — плагіат. Він визнав, що в «Паяцах» нема нічого оригінального».

Виявилось, що вчорашнім сусідом композитора був театральний критик.

Піаніст-жонглер

У мемуарах знаменитого драматичного актора Л. Барная розповідається про один цікавий випадок.

У середині минулого сторіччя в Будапешті виступав з концертом піаніст Леопольд Майєр. Під час виконання фантазії Ліста на теми опери Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» канделябр, що стояв на фортепіано, похитнувся і начав падати. Перелякані слухачі посхоплювалися з місць — могла спалахнути пожежа. Але піаніст-віртуоз, продовжуючи грати однією рукою, схопив канделябр і поставив на місце. Коли Майєр кінчив грати, оплескам не було втриму. Барнай разом з усіма був у захвати від віртуозності піаніста.

Згодом Барнай знову пішов на концерт Майєра. Цього разу в Граці. Яким же було його здивування, коли Майєр, дійшовши до того самого ж пасажу, вчинив точнісінько так, як і минулого разу!

Посміхаючись в думці, Барнай оплескував разом з усіма, та вже не віртуохності, а винахідливості заповзятливого піаніста.

Кожному своє

Бельгійського скрипаля Ежена Ізаї після концерту запросили до одного власника Брюссельської взуттєвої фабрики. Після вечері господар попросив Ізаї зіграти.

— З дорогою душею, — відповів ввічливо музикант, — а коли ви будете моїм гостем, я попрошу вас зняти мірку з моєї ноги.

Бешкет гарантується

Знайомий славетного італійського композитора Пуччіні, посередній молодий музикант, ущипливо сказав композиторові:

— Ти вже старий, Джакомо. Мабуть, я писатиму жалібний марш до твого похорону, а щоб не запізнитися, почну завтра ж,

— Що ж, пиши, — зітхнув Пуччіні,— боюся лише, що це буде перший випадок, коли похорон обсвищуть.

Двійник Пуччіні

Під час роботи над оперою «Богема» утворився своєрідний гурток друзів Пуччіні, який називався «Клубом богеми». Композитор і його товариші вечорами збиралися у лісовій хижі і при світлі гаснички гуляли в карти чи розповідали комічні історії. Тут же стояло піаніно, і господар частенько в присутності своїх партнерів сідав за нього і грав, а потім радився з друзями з приводу тієї чи іншої музичної деталі. Все було гаразд, але… настав мисливський сезон, і на світанку композитор замість сідати за рояль йшов з рушницею до озера. Це дуже стурбувало видавця майбутньої опери, а особливо дружину. Щоб врятуватися від її нападок, композитор схитрував: він запросив якогось молодого піаніста і той про людське око зранку грав мелодії із «Богеми». Невідомо, як проходило полювання Пуччіні, але опера вийшла чудова!

Пам'ятник за життя

Джакомо Пуччіні був великим оптимістом. Почуття гумору не залишало його навіть у найскрутніших ситуаціях. Одного разу він зламав собі ногу і потрапив до лікарні. Через кілька днів його відвідали друзі. Вітаючись, Пуччіні весело сказав:

— Я такий щасливий, друзі! Мені вже почали споруджувати пам'ятник!

— Не кажи дурниць, облиш ці безглузді жарти! — перелякано вигукнув один з його друзів.

— Я зовсім не жартую, — відповів композитор і показав ногу в гіпсі.

Не розгубився

Панас Карпович Саксаганський почав виступати на сцені в 1883 році. Згодом він часто розповідав про свій дебют. У п'єci «За Німан іду» він мав верхи їхати з піснею: «Гей, коню, мій коню, заграй підо мною! Дівчино, прощай!» Та заспівати не довелось. Кінь злякався глядачів, підскочив і скинув на землю бравого козака.

Але Саксаганський підхопився, й, дивлячись на коня, вигукнув кінець куплета: «Дівчино, прощай!» Зала вибухнула реготом.

Не вистачило дрібниці…

На конкурсі, що був оголошений в кінці минулого століття Віденською консерваторією, трохи не трапився конфуз; першу премію ледь не одержала абсолютно бездарна співачка, у якої були про то чималі придворні зв'язки. Пізніше голову конкурсної комісії Густава Малера запитали:

— Чи правда, що пані X. ледь не стала лауреатом конкурсу?

— Так, це чистісінька правда.

— Чого ж їй не вистачало?

— Одного голосу. Її власного.

SOS!

На одній з репетицій «Камерної симфонії» засновника 12-тонової системи А. Шенберга був присутній Мадер. По закінченні репетиції Малер звернувся до оркестру:

— А тепер, благаю вас, зіграйте звичайне тризвуччя, бо інакше я сьогодні не засну.

Надмірність бажань

Відомий польський піаніст Ігнац Падеревський концертував у Лондоні. В залі було душно, і дві дами зажадали розчинити вікна.

Утворився сильний протяг. Падеревський звернувся до дам:

— Вимушений просити зачинити вікна. Не можна зразу одержувати подвійне задоволення: слухати гарну музику і вбивати піаніста!

Взаємна великодушність

Падеревського, що прогулювався вулицями Парижа, несподівано зупинив якийсь замурзаний голодранець.

— Вам почистити взуття?

— Дякую, — відповів Падеревеький, не потребую. Але якщо ти вмиєшся, то дістанеш від мини двадцять франків.

Хлопчина одразу кинувся до найближчої колонки і на хвилину з'явився порівняно чистим.

— Ось твої двадцять франків, — сказав Падеренський і подав йому гроші. Хлопчина глянув на піаніста і, посміхаючись, повернув монети:

— Ні, липше візьміть їх назад і підріжте своє довге волосся.

Шарманка проти «Стейнвея»

Коли Падеревський робив турне по Західній Америці, йому по телеграфу запропонували за чималу суму вистуупити в одному гірському містечку. Падеревський з задоволенням прийняв це запрошення.

Але, коли він в призначений день, прибув на концерт, виявилось, що на естраді стоїть лише… механічне піаніно, щось на зразок великої шарманки.

Шукати в цей час фортепіано — означало втратити величезну кількість глядачів і час. Відважившись, Падеревський підсів до піаніно, вклонився, схопив за ручку і крутив шарманку, поки всі «номери» не були зіграні.

Приголомшливі вигуки «браво», «біс» свідчили про ентузіазм публіки. Наступного дня, в іншому місті, Падеревський дав концерт на справжньому «Стейнвеї». Його виконання було прийнято з великим захватом, але… все ж не так, як на попередньому концерті.

«Учениця Падеревського»

Падеревський приїхав якось у невеличке американське місто. Гуляючи, побачив на одному непоказному будинкові скромну табличку: «Міс Джонс вчить грі на роялі. Урок — один долар». Сама вчителька у цей час виконувала з великими помилками ноктюрн Шопена, Падеревський завітав до неї, мовчки сів за рояль і зіграв ноктюрн.

Коли другого дня Падеревський ще раз зупинився біля знайомого будинку, то побачив велику вивіску:

«Міс Джонс. Учениця великого Падеревського. Урок — п’ять доларів».

Несправжній Орфей

— Ноаоявлений Орфей, — вигукували прихильники Падеревського по його виступі у Варшаві.

— Прошу пробачення, панове, — заперечив піаніст. — Адже між мною і Орфеєм є певна відмінність.

— Яка?

— Орфей розчулив своєю музикою не тільки звірів, але й каміння!

Пунктуальність

Падеревський одержав запрошення, в якому було сказано:

«…Моя дружина виконав для Вас власні композиції, донька співатиме романсів, а син заграє на скрипці. Після виступів, о десятій годині вечора, розпочнеться банкет».

Падеревський відповів:

«Щиро дякую! Запрошення приймаю. Буду рівно о десятій».

Метикуватий слухач

Німецький композитор і диригент Ріхард Штраус написав свого часу оригінальний твір — музикальний жарт для оркестру. Зміст жарту полягав у тому, що оркестранти під час виконання по черзі йдуть з естради, залишаючи самого диригента. Під час перебування Р. Штрауса в Карлс-баді (нині — Карлові Вари), який славиться своїми мінеральними водами, місцевий оркестр на честь композитора вирішив виконати названий вище твір.

Коли музиканти стали по черзі залишати естраду, один із слухачів, що сидів поруч композитора, прошепотів йому на вухо;

— Бачите, як діють карлсбадські солі!..

Поручники

Заповнюючи анкету, яку надіслали в 1933 році з Імперської музикальної паля ти, Рихард Штраус натрапив на таке запитання: «Чим Ви можете ще довести Вашу композиторську спеціальність? Назвіть як порушників двох відомих композиторів. Залишаємо за собою право зажадати авторські рукописи поручників».

Розгніваний Штраус написав: «Моцарт і Вагнер».

Хто кого

Батько Ріхарда Штрауса, відомий свого часу валторніст, сказав молодому диригентові:

— Затямте: ми стежимо, як ви таєте за пульт, як ви одкриваєте партитуру. І не встигли ще ви підняти паличку, як ми вже знаємо, хто тут хазяїн — ви чи ми.

Непослідовність

Італійський композитор П'єтро Масканьї сам диригував у Міланському театрі «Ла Скала» на прем'єрі своєї нової опери. Він помітив, що одна його знайома графиня залишила театр після другою акту.

Наступного дня композитор висловив графині своє невдоволення.

— Не ображайтеся, любий Масканьї, - відповіла графиня, — адже я мушу дотримуватися хорошого тону і завжди залишати театр після другого акту! Через деякий час, вона запросила композитора на любительску оперну виставу, де виконувала якусь невеличку партію в останньому акті.

— Ну, як я співала? Скажіть мені одверто свою думку? — звернула ся вона після вистави до Масканьї.

— Я вважаю, що ви зрадили хороший тон, — відказав композитор, — адже вам треба було б піти з театру після другого акту…

Фінанси і мистецтво

Берлінська газета «Біржовий кур'єр» у грудні 1892 року вмістила статтю «Фінанси і мистецтво». В статті писалося, що найбільші прибутки з усіх відомих опор дала одноактівка «Сільська честь», поставлена вперше у травні 1890 року в Римі. Композитор П'єтро Масканьї заробив більше, ніж Моцарт, Вебор і Глюк за все життя. А лібреттист Верга — більше, ніж Гете, Шіллер і Лессінг.

Найкращі хвилини

Якось на виконанні симфонічної поеми Клода Добюссі «Море» були присутні автор твору і його співвітчизник композитор Ерік Саті. Коли оркестр зіграв першу частину, названу «На морі від світання до полудня», Дебюссі запитав свого колегу, чи подобається йому музика. Саті, посміхаючись, відновів:

— Десь о пів на одинадцяту було дуже красиво.

Спільні інтереси

Ян Сібеліус влаштував якось сімейну вечірку. Один із запрошених, також композитор, помітив, що більшість гостей — це люди, які не мають жодного відношення до музики, — комерсанти, промисловці, ділки. Він із здивуванням запитав господаря:

— Не розумію, що у вас спільного з ними? Про що ви з цими людьми розмовляєте?

— Звичайно ж про музику, виключно про музику, — відповив Сібеліус. — Бо коли збираються разом мої колеги, єдине, про що точиться розмова, це гроші и знову гроші…

Важка дилема

Олександр Костянтинович Глазунов завжди терпляче й уважно вислухував композиторів-початківців. Лише одного разу він не витримав і сказав юнакові, що закидав композитора своїми бездарними опусами:

— Любий, у мене склалося таке враження, ніби вам запропоновано або створювати музику, або йти на шибеницю!

Недовговічний годинник

Славетний диригент Артуро Тосканіні мав звичку, розсердивший на репетіції, трощити всі предмети, що потрапняли йому під руки. Якось він кинув на підлогу свій дорогий годинний і розтовк його каблуком. Оркестранти рішили подарувати йому два нових, але дешевих годинники. Тосканіні прийняв подарунок з подякою і незабаром використав його… «за призначенням».

Делікатний Тосканіні

Перебуваючи в Америці, Артуро Тосканіиі диригував у Нью-Йорку. Якось він зробив зауваження співачці, що виступала з оркестром.

— Я ж велика артистка, — розсердилась дама. — Чи знаєте ви це?

Тосканіні шанобливо відповів:

— Не турбуйтесь, я нікому про це не скажу.

Фальші не буде

На репетиціях Тосканіні дуже дратувався. Одного разу він диригував симфонією, в якій арфіст повинен був один-єдиний раз взяти одну-єдину ноту, і арфіст ухистився сфальшивити. Тосканіні вирішив повторити всю симфонію, а коли дійшла черга вступити арфі, музикант знову спіткнувся. Розгніваний Тоеканіні залишив приміщення.

Увечері відбувся концерт. Арфіст-невдаха, зайнявши своє місце в оркестрі, почав знімати з арфи футляр, і яким було його здивування, коли він помітив, що на арфі обірвано всі струни, за винятком однієї — потрібної!..

Солідний гонорар

Артуро Тоеканіні та П'етро Масканьї (автора опери «Сільська честь») запросили взяти участь у великому музичному фестивалі, присвяченому пам’яті Д. Верді.

Масканьї страшенно заздрив славі Тосканіні і тому прийняв запрошення в умовою, що він одержить гонорар більший, ніж Тосканіні.

— Хоч на одну ліру, — наполягав Масканьї.

Фестивальний комітет погодився. Отримуючи гоноpap, Масканьї дуже здивувався, колі побачив, що йому дісталась лише… одна ліра. Тосканіні диригував безкоштовно.

Що таке добре

Розповідають, що Тосканіні якось сказав одному з прихильників його таланту:

— Я диригую не так уже й добре, як вам здається. Просто ті диригенти, яких ви слухали, роблять це набагато гірше.

Складна ситуація

Артуро Тосканіні запитали, чому в ного оркестрі ніколи не було жодної жінки.

— Бачите, — відповів маестро, — жінки дуже заважають. Коли вони вродливі, то заважають моїм музикантам, а коли потворні, то ще більше заважають мені!

Хто потерпілий?

У Відні, в одному з судів слухалася справа двох молодих композиторів, авторів модних пісень. Кожний з них стверджував, що другий украв у нього мелодію. Запросили експерта — відомого композитора Ференца Легара.

Коли той ознайомився з обома рукописами, суддя запитав:

— Отже, пане експерт, хто все-таки потерпілий?

— Жак Оффенбах, — відповів Легар.

Вигідніш бізнес

До Гергарда Гауптмана звернулась юнка з проханням дати їй два автографи.

— Нащо вам зразу два? — здивувався шановний драматург.

— Два «Гауптмани» я обміняю на одного «Легара»!

Скрябін-драматург

Видатний російський композитор О. Скрябін у ранньому дитинстві виявляв сильний нахил не лише до музики, а й до поезії, до театру. Він складав і ставив свої власні «трагедії», написані почасти віршами, почасти прозою. Хоч трагедії ці мали, як і належало п'ять дій, частенько траплялось, що вже в третій дії нікого з героїв не лишалося серед живих: всі або вмирали своєю смертю, або вбивали одне одного. Засмучений таким несподіваним для себе фіналом, автор скаржився:

— Тітонько, більше нема кому грати!

Прорахунок Пушкіна

У Великому театрі йшов «Євгеній Онегін». Декілька молодих артисток слухали спектакль за лаштунками. Під час сцени листа Татьяни одна з них обурено сказала:

— Я не розумію Татьяни… Як вона могла писати листа Онегіну, а не Ленському!

Олєнін — виконавець партії Онєгіна — стояв поблизу. Почувши це, він посміхнувся й сказав:

— Любі панночки, не осуджуйте так суворо Пушкіна. Адже він не знав, що Лепського співатиме Собінов.

Тонкий натяк

Після виконання квінтету Ф. Шуберта «Форель» відомий німецький композитор і піаніст Макс Регер, що грав фортепіанову партію, дістав від одного з своїх прихильників у подарунок кошик форелі. Регер надіслав доброзичливцю вдячного листа, в якому, між іншим, написав, що в наступному концерті він виконуватиме «Менует бика» Й. Гайдна.

Романси й фінанси

Відомий італійський співак Енріко Карузо повинен був одержати чек на чималу суму. Коли він прийшов у банк, то виявилося, що при ньому немає жодних документів. Карузо на мить задумався і блискавично прийняв рішення… Службовці банку почули у чудесному виконанні арію з опери «Тоска». Цього було досить, і касир негайно виплатив гроші.

Залишаючи банк, Карузо сказав:

— Ніколи в житті я, здається, так добре не співав, як сьогодні!

Газети все знають

Коли Енріко Карузо впершо прибув до Америки, його одразу затакували журналісти. Один з них запитав співака, що він думає про торговельні відносини між Італією та Сполученими Штатами, Карузо відповів:

— Ніколи я над таким питанням не замислювався, але впевнений, що про свою думку з приводу цього я завтра дізнаюся з вашої газети.

Ввічлива публіка

Молодий, але досить упевнений в собі тенор сказав якось Карузо:

— Учора в опері мін голос прозвучав по всіх ярусах театру.

— Так, — відповів Карузо, — я бачив, як публіка всюди звільняла для нього місця.

Карузо — король

Карузо їхав на гастролі за кордон. Коли він був уже у вагоні, до купо вбіг захеканий театральний кравець і всучив співакові чималий пакунок, виправдуючись:

— Пробачте, але це корона, яку ви забули.

У валізах місця не було, і артист звільнив коробку з-під капелюха, куди й запакував цей реквізит.

На кордоні до купе увійшов урядовець.

— Ви маєте що-небудь, що підлягає миту?

— Ні,— відповів артист.

Коли ж урядовець підозріло поглянув на валізи, співак запропонував йому оглянути їх. Першою в очі впала коробка з короною. Побачивши корону, урядовець поспішно закрив коробку і, заїкаючись, несміло промурмотів:

— Дуже вдячний. Пробачте, ваша королівська величність, що потурбував вас.

Так, вклоняючись і перепрошуючи, вийшов з вагона.

Спокійна професія

Мало кому відомо, що перед кожним виступом Карузо дуже хвилювався і, щоб заспокоїти себе, малював карикатури на своїх колег, в чому й досяг справжнього мистецтва.

— Як карикатурист ви були б не менш відомі,— говорили йому.

— Так, — відповідав Карузо. — До того ж я менше б хвилювався,

З відривом від виробництва

Карузо купив будинок і запросив робітників його відремонтувати, Якось, коли він репетирував, увійшов підрядник.

— Я на хвилинку… Ви хочете, щоб ремонт якнайшвидше закінчився?

— Звичайно, — відповів Карузо.

— Тоді, будь ласка, не виспівуйте вдома, бо штукатури не можуть працювати. Вони тільки те й роблять, що слухають ваші пісеньки…

Голос — ще не все

На виставі «Паяців», де був присутній «вищий світ» Італії, несподівано захворій тенор, що виконував партію Арлекіна.

Карузо, що перебував у залі, не довго думаючи, зайняв місце за сценою (як і належить по ходу дії) і блискуче виконав серенаду Арлекіна. Кожна поява Карузо на сцені супроводжувалась бурхливими оплесками, але цього разу публіка в залі наче вимерла. Після спектаклю Карузо з гіркою посмішкою сказав Тітта Руффо, який виконував партію Тоніо:

— Ось бачиш, що таке освічена публіка. Вона цінує лише ті імена, які читає чорним по білому на афішах…

Скромність співака

Після виступів Карузо у віденській опері до нього підійшов один з його шанувальників.

Розбещений похвалами, Карузо почав детально розповідати про свої успіхи, високі гонорари, про любовні перемоги, про свої звички, славу, яку він має за кордоном, про плани й надії на майбутнє тощо.

— Але, милий друже, — закінчив співак, — що ж це ми весь час говоримо про мене, розкажіть і ви що-небудь про себе… Ну, наприклад, як вам сподобався мій вчорашній виступ?

Винахідливість

Карузо розповідає у своїх спогадах, що він частенько забував під час виступу слова арії, яку виконував. Так трапилось і на сцені міланського театру «Ла Скала». Замість потрібних слів солістові довелося співати: тра-ля-ля, тра-ля-ля…

Після виступу задуманий Карузо сидів за лаштунками. Побачивши режисера, який кипів від злості, Карузо поблажливо поплескав його по плечу й сказав:

— Ваше щастя, що я, крім усього, ще й гарний поет і мені вдалося так добре підібрати риму до тра-ля-ля…

Атмосферні зміни

Карузо приїхав на декілька спектаклів до Парижа. Після першого виступу співак застудився і не зміг співати. Директор опери почав обурюватися:

— Ну, що мені робити? Не розумію, як ви могли застудитись.

— Не розумієте? Я поясню, — відрубав співак.

— По-перше, зала була розігріта ентузіазмом публіки, потім почалась буря овацій, і, нарешті, холодний прийом у критиків! Хіба цього не досить?

Майже спіритизм

— Жодна людина не знаменита так, як їй це здасться, — сказав великий Карузо.

Якось машина його поламалась, і він був змушений зупинитися в одного фермера. Коли співак назвав себе, фермер зірвався з місця, потис Карузо руку й схвильовано промовив:

— Чи міг я коли-небудь подумати, що побачу на своїй маленькій кухні великого мандрівника Робінзона Карузо!

Почув — запам’ятав — заграв!

Відомий радянський музикознавець Б. Яворський розповідав про цікавий епізод, який засвідчує феноменальну пам'ять С. Рахманінова.

Якось до Танєєва прийшов Глазунов. Глазунову продемонстрували досягнення московських музикантів, а потім попросили, щоб він виконав щось із свого. Глазунов відповів, що з поваги до Сергія Івановича він спробує зіграти що-небудь новеньке і запропонував ось тільки написану ним першу частину Шостої симфонії, якої він ще нікому не показував…

Сергій Іванович вийшов, замкнув усі двері, потім повернувся і попросив Глазунова розпочинати. Глазунов виконав першу частину, після цього почались розмови, о6говорення.

Минув деякий час. І раптом Сергій Іванович сказав:

— Ох, я ж позачиняв усі двері,— а може хтось прийшов.

Він вийшов і через хвильку повернувся з Рахманіновим.

— Дозвольте познайомити вас з моїм учнем.

Відрекомендувавши Рахманінова, він сказав, що це дуже талановитий композитор і також нещодавно створив симфонію.

Рахманінов сів до рояля і заграв… першу частину Шостої симфонії Глазунова. Здивований Глазунов запитав:

— Де ви з нею познайомилися? Я ж її нікому не показував!

Танєєв посміхнувся:

— У моїй спальні. Я його там замкнув.

Перше знайомство

Одному з розпорядників студентського концерту доручили запросити відомого артиста Мамонт Дальського. Toй дав згоду. Другого дня студент одяг сурдут, найняв величезну карету й під’їхав до готелю, де жив знаменитий трагік.

Але той сидів напівроздягнений, похмурий.

— Не поїду, — сказав він захриплим голосом.

Студент засмутився. Дальський заспокоїв:

— Та ви не журіться, юначе, замість себе приятеля пошлю. Чудовий співак. Бас. Та де ж він? Федько!

Увійшов чудній, довготелесий хлопець.

— Федько! Одягайся хутчій! На студентський концерт поїдеш. Заспіваєш там що-небудь.

Співець відмовлявся, та Дальський гримнув на нього. Федько мовчки вийшов, сів у карету. Їхав теж мовчки. Тільки на концерті студент запитав співака:

— А ви хто будете?

— Федір Шаляпін. А з ким я маю честь?

— Василь Качалов.

Весільна музика

Влітку 1889 року, — згадує Ф. І. Шаляпін, — я повінчався з балериною Торнагі в маленькій сільській церковці, Після весілля ми влаштували смішний якийсь турецький бенкет; сиділи на підлозі, на килимах і бешкетували, як малі діти. Не було нічого, що вважають неодмінним на весіллях: ні щедро прикрашеного столу з різними наїдками, ні про-речистих тостів, та було багато польових квітів і немало вина. Зранку, годині о шостій, біля вікна моєї кімнати вибухнув пекельний шум, і юрба друзів на чолі з С. І. Мамонтовим виконала концерт на пічних затулках, залізних заслонках, на відрах і якихось пронизливих свищиках. Це трохи нагадувало мені Суконну слободу.

— Якого дідька ви хропите? кричав Мамонтов. — У село приїздять не на те, щоб спати! Вставайте, ходімо в ліс по гриби,

І знов калатали в заслонки, свистіли, горлали. А диригував усім цим гармидером… С. В. Рахманінов.

«Ми співали»

Шаляпін мав служника Петра, який був надто високої думки про власну персону. Під час перебування Шаляпіна в Берліні до Петра звернувся один журналіст і попросив влаштувати йому інтерв’ю з видатним співаком.

— На жаль, дорогий пане, нічого не можна зробити, — відповів Петро. — Мій хазяїн зараз одягається і не може прийняти пана, але я сам можу дати інтерв'ю, бо про все, що стосуються його, я добре поінформований.

— Які плани папа Шаляпіна на найближчий час?

— Збираємось до Мілана, де в театрі «Ла Скала» співатимемо Мефістофеля. Пізніше поїдемо до Лондона, де в королівському палаці дамо великий концерт для англійської аристократії.

У цю хвилину портьєра розсунулась і до кімнати зазирнув Шаляпін:

— Все правильно, але не забудь, Петре, забрати мене з собою, коли їхатимемо до Мілана і Лондона.

Поважна причина

Шаляпін деякий час виступав на американських сценах. Одного разу він приїхав в провінціальнє містечко. На вокзалі співака зустріли журналісти і засипали його запитаннями. Коли журналісти підійшли, до Шаляпіна зненацька наблизилась дама, яка відрекомендувалася поклонницею його таланту. Минуло чверть години, але екзальтована панночка не мала й найменшого наміру залишити співака самого. Шаляпін просто не знав, як відкараскатися від надо-кумливої шанувальниці. На щастя з'явився фотограф.

— Чи можна попросити містера Шаляпіна посміхнутися?

Шаляпін одразу ж скористався з цього і звернувся до непрошеної співрозмовниці:

— Змушений попрощатися з вами, міс. Ви ж чули: фотограф попросив мене зробити приємний вираз обличчя!

На пільгових засадах

Один мільярдер попрохав Шаляпіна виступити в нього на вечорі й запитав про гонорар.

— Тисяча доларів, — була відповідь.

— Гаразд, ви одержите свою тисячу доларів, але тільки виступите зі своїм номером і не залишитесь серед гостей.

— Вам треба було одразу про це сказати, — посміхнувся Шаляпін. — Якщо мені не треба бути з вашими гостями, я співатиму і за п’ятсот доларів.

Магія голосу

Якось Шаляпін був запрошений на концерт до американської співачки-мільйонерші.

Наступного дня мільйонер запитав Шаляпіна, як йому сподобався голос його дружини. Великий співак відказав:

— О, голос просто магічний!

— Правда? То чому ж ви покинули залу, зразу, як дружина почала співати?

— Саме тому, що не міг протистояти її магічному голосові,— відповів Шаляпін.

Співи й праця

Шаляпін завжди дивувався з людей, які вважали, що робота артиста легка.

— Вони нагадують мені,— казав співак, — одного візника, що якось віз мене по Москві й запитав: — «А ти, пане, чим займаєшся?» — Так от, співаю, кажу. — «Та я не про те. Співати — ми всі співаємо.

І я співаю, коли сумно на душі. Я питаюся, що ти робиш?»

Поговорили

Одного разу на офіційному прийомі Моріс Равель сидів поруч з композитором, який не любив його музики. Сусіди вперто мовчали. Нарешті Равель прокашлявся і приязно сказав:

— Любий колего, ви не заперечуватимете, якщо ми тепер перейдемо на якусь іншу тему?

Жертва витонченого смаку

Один англійський піаніст, який поїхав виступати з концертами на Ближній Схід, несподівано повернувся на батьківщину.

— Я зробив так тому, пояснив він диригентові Бічему, — що двічі був обстріляний арабами.

— Що ти кажеш? — здивувався Бічем. — От ніколи б по подумав, що араби так чудово розуміються на музиці!

Рибалка Карлович

Польський композитор Мечислав Карлович був пристрасний рибалка. Якось йому захотілось половити форелі. Оскільки в нього не було дозволу на риболовлю, він вибрав затишне місце і там закинув вудочку. Та позад нього одразу ж розсунулись гілки кущів, і з них висунулася голова сторожа.

— По якому праву ви тут ловите рибу?

— Дорогий мій, — спокійно почав Карлович, — я це роблю під впливом непоборної і незбагненої сили інтуїції, що оволоділа жалюгідним створінням. Сторож розгубився.

— Прошу пробачення, — промовив він перегодом, знімаючи з голови кашкета, — хіба ж устигнеш за усіма новими розпорядженнями…

Дивний концерт

Славетний румунський композитор і скрипаль Джордже Енеску був, крім того, гарним піаністом. Якось, коли Енеску мешкав у Парижі, до нього звернувся знайомий, досить таки посередній скрипаль, і попрохав поакомпанувати йому на концерті.

Після деяких вагань Енеску погодився. По дорозі він стрівся з відомим піаністом Гізекінгом. Посміхаючись, Енеску розповів йому про концерт, який має відбутися і несподівано запропонував:

Послухай, а чому б тобі не піти зі мною?

— Цікаво, а що там я робитиму?

— Ну, хоча б гортатимеш ноти!

Гізекінг погодився. Наступного дня в газеті з’явилась рецензія: «Досить дивний концерт довелося вчора слухати. Той, хто повинен був грати на скрипці, грав на роялі; той, хто повинен був грати на роялі, гортав ноти; а той, кому слід було б гортати сторінки, чомусь грав на скрипці».

В години натхнення

Славнозвісний український радянський композитор Станіслав Людкевич, як справжній творець, заглиблюючись у свої думи, забуває про все інше. Через цю неуважність до дрібниць буденного життя він, кажуть, не раз потрапляв у прикре становище. Якось, іще до війни, приїхавши зі Львова у Стрий, він півтори години стояв на вулиці і чогось терпляче чекав. Виявилося: трамвая. На щастя, хтось співчутливо нагадав композиторові, що у Стриї трамваїв немає.

Біда біду виручила

С. Людкевич мав виїхати до Коломиї на якісь музичні урочистості. Сів у вагон, поїхав… і вже досить далеченько схаменувся, що потрапив не в той поїзд і їде зовсім у протилежний бік. Коли композитор з великими труднощами додзвонився з якогось містечка до Коломиї, щоб пробачитися за вимушену затримку, його заспокоїли;

— Не хвилюйтеся, пане професоре, адже наші урочистості мають відбутися, як ми сповіщали, через два тижні. У вас іще багато часу!

Делікатна відмова

Одного разу, в дожовтневий час, до директора галицького театру у Львові з'являється молода приваблива жінка і заявляє, що хотіла б тут працювати. Директор протягом цілої години перевіряє її голос, дикцію, танці, слухає уривки з різних п'єс і нарешті питає:

— А як ви називаєтеся?

— Курочка.

— Бачите, — відповідає директор, — щоб сподіватися на успіх у театрі, треба мати передусім популярне прізвище. От якби ви називались Заньковецька, я прийняв би вас негайно!

Спростований довід

Визначний український письменник, фольклорист, музикант Гнат Хоткевич з палким ентузіазмом боров ся за відродження інтересу до бандури і нерідко говорив, що вона повинна посісти в музичному побуті не менш значне місце, ніж фортепіано чи скрипка. Якось один гімназичний учитель зауважив йому на це, що бандура все ж такії надто старий винахід для нового часу, Хоткевич відповів:

— Література теж дуже старий «винахід», але ж ми раз у раз вдаряємо в її струни!

Вичерпна відповідь

— Гнате Мартиновичу! — звертається до Хоткєвича один з його приятелів. — Я забув, який це ви день найкраще любите святкувати — іменини чи день народження?

— Іменини та день народження своїх приятелів.

Сміх крізь сльози

Львівський письменник Михайло Рудннцькин згадує про злигодні дореволюційного галицького театру, коли при всьому драматичному таланті артистів ні оркестр, ні хори не могли передати складної музичної композиції, Останні нагадували тоді, за висловом автора, «банкет, на якому запрошеним гостям дозволили лизнути одну-дві страви і попросили вибачити, що кухар захворів і не міг приготувати всього, що було заплановано»… Спроби експериментувати за таких умом дорого коштували. «Mені, - пише автор спогадів, — доводилось бачити не раз, як композитор Станіслав Людкевич рвав волосся на голові і кусав пальці, коли слухав оперу в нашому театрі. Інші менш чутливі, може, тільки лаялись, доповнюючи оплески не дужо вибагливих слухачів…»

Переваги співака

Артист галицького дореволюційного театру Іван Рубчак свого часу був талановитим виконавцем ролі Івана Карася в «Запорожці за Дунаєм». Співав Рубчак від душі, так само грав, хоч інколи трохи що плутав. Через це про нього говорили:

— Рубчакові треба дозволити співати навіть у драмах, бо тоді слухачі не помітять, що він не знає напам'ять ролі.

Чарлі співає

На вечорі в день свого народження Чарлі Чаплін розважав гостей, імітуючи знайомих мужчин, жінок і дітей. Нарешті проспівав арію з італійської опери, причому виконав її чудово.

— Я не знав, що ви вмієте так добре співати, — зауважив хтось із слухачів,

— Я зовсім не вмію співати! — заперечив Чаплін. — Я тільки імітував Карузо.

Як стати людиною

У своїх спогадах Джордже Енеску писав: «Залишатися дитиною все життя — це чудова мрія, яку неможливо здійснити. Мені особисто довелось стати дорослим. В дитинстві батько часто казав мені: «Хоч помри, але будь людиною!» Я вижив і став нею».

Не за адресою

Один композитор-початківець запросив Імре Кальмана на прем’єру своєї оперети. Після спектаклю початківець підійшов до шановного метра й запитав, якої він думки про твір.

— Бачите, — сумно сказав Кальман, — про свої власні творн я звик вислуховувати думки від інших.

Музикальне диво

Відомий диригент Леопольд Стоковський сказав після одного з концертів:

— Цей оркестр учинив переворот! Твір, в безсмерті якого я був переконаний, оркестр знищив за півтори години.

Мистецтво вимагає жертв

Коли Стоковський приїжджав до Парижа, він завжди відвідував маленький ресторанчик, господар якого частував диригента смачними стравами за незначну ціну. Якось Стоковський запитав:

— Чим я зобов’язаний вашій незвичайній люб’язності? Адже я не бідний.

— Я дуже люблю музику, — запально промовив господар, — і ради неї готовий піти на будь-які жертви.

Стоковський вийшов з ресторану розчулений та раптом помітив у вікні рекламку: «Щоденні сніданки, обіди й вечері у товаристві великого Стоковського».

Небезпечний портрет

У 1917 році Стравинський відвідав Рим і Неаполь. Під час цієї поїздки він познайомився з художником Пабло Пікассо. Коли Стравинський повертався до Швейцарії, його затримали, перевірили речі композитора і виявили химерний документ.

— Що за малюнок? — запитали Стравинського.

— Мій портрет роботи Пікассо!

— Не може бути! Це план!

— Так! План… мого обличчя і нічого більше! Митник все ж таки конфіскував малюнок: вирішив, що це замаскований план якоїсь стратегічно важливої споруди…

Ні про що інше

Якось одна дама запитала Стравинського:

— Маестро, про що ви думаєте, коли створюєте музику?

— Пробачте, мадам, ні про що інше. Пишу музику.

Популярність Стравинського

Ось що трапилось із Стравинським у Барселоні, куди він прибув, щоб диригувати трьома концертами під час фестивалю, йому ж таки присвяченого.

«Коли я приїхав до цього міста, — розповідає композитор, — на мене чекала приємна несподіванка, якої я ніколи не забуду. Серед людей, що мене зустрічали на вокзалі, був маленький пресимпатичний журналіст. Коли він мене інтерв'ював, йому захотілося будь-що мені підлестити і він сказав: «Барселона чекає вас з нетерпінням. Ох, коли б ви знали, як тут люблять вашу «Шехеразаду» і ваші танці з «Князя Ігоря!» «У мене ж не вистачило мужності його розчарувати».

Незмінна думка

На прийомі, влаштованому в Стокгольмі на честь І. Стравинського, композитора запитали, що він думає про джаз.

— Те саме, що й 20 років тому, — відповів він.

— А як ви ставились до джазу 20 років тому?

— Цього я не пам’ятаю.

Ще нудніше

Один аристократ — знайомий польського композитора Кароля Шимановського — якось запитав музиканта:

— Маестро, чи не здається вам диявольськи нудним життя, коли нічого не треба робити, а тільки писати музику?

— Так, Трішки нуднувато, — погодився композитор, — але ще нудніше все життя нічого не робити й слухати те, що я пишу.

Полювання на актора

Коли почалася війна 1914 року, київські театри опиналися в скрутному становищі: багато артистів було Мобілізовано. Доводилося шукати виконавців серед тих, хто служив у київських військових частинах. Відомий український співак Михайло Іванович Донець від час війни працював у військовому госпіталі фельдшером. Увечері виступав в опері. Якось комендант Києва полковник Медер завітав сюди за лаштунки, побачив у вбиральні військовий одяг. Дізнавшись. що він належить Донцеві, Медер заборонив йому виступати в театрі. Через кілька днів в афішах з'явилося нове ім’я — Михайло Донський! На цей раз військової форми комендант не знайшов у театрі і дав акторові спокій.

Гартування волі

Український композитор Кирило Григорович Стеценко замолоду був над звичайно життєрадісний, веселий, любив дружнє товариство, дотепи, зокрема, охоче розповідав про своє раннє дитинство. Хлопчиком він не раз допомагав батькові-маляру, а коли підріс, навчився фарбувати і сам лазив на риштованнях, заробляючи на прожиття, Одного разу він упав досить звисока і, забивши ногу, закричав:

— Ой, здається, я ногу собі зламав!

— Щоб ти не зламав, все одно відрахую, — «заспокоїв» його підрядчик.

Рідкісний випадок

Відомого диригента Вільгельма Фуртвснглера попросили якось послухати одного скрипаля і висловити свою думку про його гру.

— Я просто вражений, — перегодом розповідав диригент. — Це не скрипаль, а небачений феномен. Уперше чую, щоб такі легенькі музичні твори виконувалися з такими надмірними труднощами.

Передбачли вість

Моріс Шевальє, відомий французький кіноактор і співак, одного разу загубив у готелі кредитний квиток на 500 франків. Невдовзі в його номер постукав розсильний і повернув артистові пропажу. Хоч Шевальє зрадів, що гроші знайшлися, але все ж не втримався, щоб не зробити зауваження:

— Але ж я загубив одну купюру, а не 10 по 50 франків!

— Ви маєте рацію, — відповів розсильний, — але коли я перед цим повертав одному з наших гостей загублену ним банкноту, то виявилось, що в нього немає дрібних.

Уточнені дані

Один досить популярний і улюблений на початку нашою століття петербурзький співак під час своїх концертів завжди співав «У Францію два гренадери»…

Постійним відвідувачам його концертів це добре таки набридло. І ось одного разу хтось із них не витримав і уїдливо гукнув: «Знову два гренадери». Співак по розгуби вся і заспівав: «У Францію три гренадери…» Овації в залі довго не вщухали.

Гладкий і худий

Знаменитий свого часу англійський тенор затримався якось у буфеті невеличкої залізничної станції і запізнився на поїзд. Співак прогулювався по перону, очікуючи наступного поїзда, як раптом до нього підійшов службовець-залізничник і запитав:

— Скажіть, маестро, ви справді заробляєте багато грошей?

— Так, справді,— відповів співак,

— І скільки ж вам платять?

— Одна нота, ось наприклад така, — співак узяв один з високих звуків, які принесли йому славу, — коштує 15 фунтів стерлінгів.

— Маестро, якщо ви хочете дізнатися, скільки я заробляю за рік, — з сумною посмішкою промовив службовець, — то візьміть чотири таких ноти.

Найважче

Відомого піаніста Артура Рубінштейна запитали, що для нього було найважчим, коли він учився грати на роялі. Музикант відповів:

— Плата за уроки.

Знайшли місце

Коли А. Рубінштейн перебував у Лондоні, в номер готелю до нього ввірвалась незнайома дама. Вона заявила, що закохана в музику і попросила квиток на вечірній концерт. Рубінштейн відповів, що квитків у нього немає. Але дама всілась у кріслі і заявила, що вона звідти не встане, поки не матиме квитка в руках.

— Мадам, — здався нарешті Рубінштейн, — ви примушуєте мене поступитися. В залі справді є одне, лише одне місце, яке я можу запропонувати вам.

— Ви справжній джентльмен, маестро. Де ж воно?

— Біля рояля, мадам!

Знавець музики

Один нью-йоркський мільйонер, який видавав себе за великого любителя і знавця музики, влаштував у себе вдома концерт Артура Рубінштейна. Відомий музикант обрав для цього виступу лише мінорні твори і закінчив концерт виконанням ноктюрна Шопена, зігравши його з особливою задушевністю й ніжністю.

Після концерту господар подякував Рубінштейнові і між іншим зауважив:

— Я забув вас попередити, маестро, що ви можете грати гучніше. Адже сусідів у мене немає, я сам займаю увесь цей будинок…

Джільї хвилюється

Відомому італійському співакові Беньяміну Джільї робили операцію під наркозом. Артист від хвилювання почав рахувати: «Один… п'ять… вісім…» Лікар попросив його рахувати більш уважно, на що Джільї відповів:

— Пане лікарю, не забувайте, що я опинився в надто важкому становищі: біля мене нема суфлера.

Віруючий лев

Наприкінці 1890-х років у Петербурзі з великим успіхом йшов балет «Дочка фараона», поставлений відомим балетмейстером Маріусом Петіпа. У першій дії фігурував лев, який ішов по скелі і, вбитий стрілою мисливця, надав униз. Лева «грав» досвідчений статист. Брав за цю «роль» чималі гроші. Одного разу він захворів. Петіпа хотів було відмінити виставу, та свої послуги запропонував інший статист. Петіпа стежив за ходом дії. Ось іде «лев», мисливець пустив стрілу. Та «лев» злякався й не хотів падати в «провалля». Петіпа нервує, показує статистові кулак. Тоді сталося чудо. «Лев» підвівся на задні лани, перехрестився правого передньою й стрибнув униз.

Попередник «авангардистів»

Американський піаніст XIX ст. Леопольд Мейєр прославився деякими дивацтвами. До останньої хвилини він звичайно сидів у залі серед публіки. В критичний момент, коли йому треба було бути на естраді, Мейєр схоплювався з місця, біг поміж рядами й миттю добігав до інструмента. Потому він знімав фрак, закурював сигару й пропонував присутнім, якщо вони хочуть, зробити те саме. Нашвидкуруч виконавши програму, піаніст на «біс» імітував гуркіт, калатання дзвонів, крики тварин, б'ючи для цього по клавішах кулаками, ліктями і… носом.

Яка несправедливість, що його забули! А може це не випадково?

Конкуренти

1904 року тринадцятирічного Сергія Прокоф’ма повезли для вступу в Петербурзьку консерваторію. «Вступний іспит, — згадує композитор, — пройшов досить ефектно. Переді мною екзаменувався солідний, з бородою чолов’яга, котрий приніс як свій творчий доробок романс без акомпанементе. Я ж ввійшов, згинаючись від ваги двох папок, в яких лежало: чотири опери, дві сонати, симфонія та чимало фортепіанових п’єс.

— Це мені подобається, — сказав Римський Корсаков, що приймав іспити…»

Про цей випадок зберігся майже стенографічний звіт-лист Сергія батькові на 15 сторінках…

Нерівні сили

1915 року на прийомі в одного мецената до Прокоф'єва з «чарівною» світською посмішкою підійшов молодий шикарний поручик:

— А знаєте, Сергію Сергійовичу, — сказав він, — нещодавно я був на вашому концерті, слухав ваші твори й мушу сказати… нічого не зрозумів.

— Мало кому квитки на концерт продають… — байдуже відповів Прокоф'єв, гортаючи журнал і навіть не глянувши на офіцера.

Не маючи зла

Оркестр, виконуючи симфонічну картину «Сни» Прокоф’єва, страшенно фальшував. Після концерту гнічений диригент вибачався перед композитором:

— Ви не сердитеся, Сергію Сергійовичу, за всі наші фальшиві ноти?

— Даруйте, — відповів композитор. — Тут взагалі по було жодної правильної ноти. Я цей твір і вважай за чужий.

Точний діагноз

Композитор і піаніст О. Черепнін (син відомого російського композитора А Черепніна) розповідає, що на початку століття в колі його друзів існував одностайно підтримуваний культ Прокоф'єва. Захоплення молоді своїм куміром було настільки велико, що вони вирішили навіть вести літочислення з 11 квітня — дня народження Прокоф'єва. I ось одного разу в цей день Прокоф'єву було надіслано поздоровлення… з Новим роком.

Відповідь прийшла негайно: «Поздоровляю з днем вміщення до божевільні».

Ніжний Прокоф'єв

Одного разу в московській «Кав’ярні поетів» Прокоф’єв грав свою фортепіанову славнозвіслу п'єсу «Наслання».

В цей час у залі був Маяковський. Він сидів за одним із столиків і щoсь вихоплено малював.

Наприкінці вечора Прокоф'єв одержав свій портрет з написом «Сергій Сергійович грає на найніжніших нервах Володимира Володимировича».

Спритний «король»

У 1919 році в Чікагському оперному театрі готувалась вистава опери Прокоф’єва «Любов до трьох апельсинів». Подіями зацікавились «апельсинові королі». Один з них запропонував дирекції театру велику суму за те, щоб йому дозволили вивісити в фойє плакат. На плакаті були зображені величезні апельсини, а внизу напис: «Ці апельсини надихали Сергія Прокоф'єва. Він вживав фрукти лише нашої фірми!»

Виняток з правил

Розмовляючи з репортером, славнозвісний скрипаль Кльман, посміхаючись, сказав:

— Коли тринадцятирічним хлопчиком я дебютував у Перліні, всі говорили тоді: «Невже це виняток? У такому віці!..» Тепер, коли мені сповнилось 70 літ, усі кажуть те саме.

Надійний засіб

Якось учень поскаржився своєму педагогові, професору Ленінградської консерваторії М. Черепніну, що в нього не виходить романс і попросив поради.

— Зробіть дуже просто, — відповів Черепній, — напишіть десять романсів, киньте їх у грубку, одинадцятий вийде як слід.

Титулований піаніст

У кінці минулого і на початку теперішнього століття деякі віртуози широко використовували для реклами свої звання і нагороди. «Кавалер командорського хреста Ордена корони італійської, командорського хреста іспанського Ордена Ізабели католицької, командорського хреста (з діамантами) болгарського Ордена Заслуги, командорського хреста турецького Ордена Моджида, офіцерського хреста австрійською Ордена Фраица Йозефа, великої золотої медалі короля баварського» — так афішував себе останній з учнів Ліста, відомий піаніст Еміль Зауер.

Точнісінько, як деякі сучасні лауреати!

Трубач зачекає

Один з найстаріших німецьких диригентів Гермам Шорхон славився своєю пунктуальністю. Він вимагав від оркестрантів, що виступали під його керівництвом, найсуворішої дисципліни. Разом з тим Шорхену не бракувало й гумору. Про це свідчить ось такий випадок, що трапився з ним у Цюріху.

Прийшовши на першу репетицію симфонічного концерту з місцевим оркестром, диригент помітив, що музиканти запізнюються. Нарешті, зібралися, здавалося 6, усі, але диригент сказав, що немає першого трубача і що без нього починати репетицію неможливо — доведеться почекати. Послали по трубача. А коли через хвилин п'ятнадцять той прибіг, на ходу вибачився і почав швиденько перегортати ноти Шерхен спокійно постукав паличкою по пультові й звернувся до самих струнних:

— Отже, панове, почнемо з «Маленької нічної серенади» Моцарта.

Дама-критик

Одна французька балерина виступала в маленькому балеті, що його написали А. Онеггер і А. Хеллс. Але, цілком природно, зірка не могла пожертву вати особистим успіхом ради сучасної музики. Закінчувала вона свій виступ трьома мазурками Ф. Шонена. Після вис гави одна дама, що трохи була знайома з Артуром Онеггером, підійшла до нього й, потискуючи йому руку, з хвилюванням промовила:

— Я в захваті від вашого балету! Так! Так! Запевниш вас! Мені, щоправда, не затюморочив голови його початок, зате три маленьких номери в кінці…

— Хвалю вас, мадам, за чудовий доказ несхибності вашого смаку: то були три мазурки Шопена…

— Ох… Я впізнаю вас і в цьому… Ви кажете так через свою скромність…

Ейнштейн і арифметика

В одному домі зустрілись Альберт Ейнштейн і Ганс Ейслер. Знаючи, що Ейнштейн грає на скрипці, господарка запросила його заграти що-небудь в ансамблі з Ейслером. Ейслер сів за рояль, Ейнштейн почав лагодити скрипку. Декілька разів композитор робив вступ, та Ейнштейн ніяк не міг потрапити в такт. Усі спроби почати разом були марні. Залишаючи рояль, Ейслер жартома зауважив:

— Не розумію, як це весь світ може вважати за велику людину того, хто не вміє рахувати до трьох.

Не той учень

Коли американський композитор Джордж Гершвін здобув вже світову славу, вій раптом, на загальний подив, вирішив повчитися деякий час у когось із сучасних майстрів композиції. Гершвін поїхав до Парижа і звернувся до славетного французького композитора Моріса Равеля.

Равель, який добре знав і високо цінував творчість Гершвіна, із здивуванням подивився на американського гостя:

— Ви хочете навчитися у мене композиції? Я, звичайно, міг би дати вам кілька уроків, але, скажіть мені одверто, навіщо вам ставати другорядним Гавелем, коли ви вже й так першорядний Гершвін?

Дитина є дитина

У «Спогадах» відомого російського диригента й музиканта А. Б. ХессІна є сторінка, де розповідається про приїзд на гастролі до Петербурга семирічного італійського «вундеркінда» — диригента Віллі Ферреро.

«Зала колишнього дворянського зібрання була переповнена публікою, що жадала сенсацій і створила для Ферреро небувалий успіх…

Не можу не згадати: в концерті стався трагікомічний інцидент, в якому побічно і я був винен…

Я дуже полюбив хлопчика і під час концерту подарував йому дитячу залізницю з рейками, семафором та іншими атрибутами. Віллі так нею захопився під час антракту, що навідріз відмовився диригувати другою частиною концерту.

«Невже вам важко, — благав він мене зі слізьми на очах, — продиригувати другою частиною. Адже ви також гарний диригент!»

Коштувало величезних зусиль ублагати його продовжувати концерт».

Відповідь по суті

Відомий французький диригент Ігор Маркевич навчався у Парижі по класу композиції у Наді Буланже разом з синами Ігоря Стравинського. Розповідають, що один з них дуже заздрив талановитому юнакові і якось не втримався й сказав:

— Вам не поталанило, бо не так легко носити ім’я «Ігор» після мого батька.

— Не важче, ніж носити прізвище Стравинський, — відповів Маркевич.

Незабаром побачимо…

Декілька десятків років тому в Парижі дуже славився музичний критик, який за доброзичливі рецензії вимагав грошей від артистів. Раз до нього звернувся й соліст опери «Комік» Батель. Він попросив впливового критика написати прихильну рецензію про виконання ним нової ролі в найближчій прем'єрі. Але при цьому підкреслив, що зараз перебуває в скрутному фінансовому становищі і розрахуватися зразу не може. Зате наступного місяця віддасть йому сторицею.

Рецензент великодушно запевнив артиста, що той може йому довіритись. Незабаром з'явилась велика стаття, але соліст опери згадувався лише наприкінці. «Пан Батель багатообіцяючий артист. Незабаром, побачимо, виправдає він наші надії чи ні!»

Вільна транскрипція

В одному містечкові після першого концепту відомої польської піаністки Барбари Хессе-Буковської до неї підійшов репортер місцевої газети.

— Які твори ви найбільше любите і найчастіше виконуєте? — запитав вій.

— Мазурки, полонези та вальси Шопена, відповіла піаністка.

Переглядаючи наступного дня газету, вола побачила заголовок великими літерами:

«Хесса Буковська найбільш полюбляв танцювальну музику».

Поспівчував

Якось популярний польський співак Ян Кіпура сидів у берлінській кав'ярні і розмовляв з своїм випадковим сусідою. Незнайомець назвав прізвище, а Кіпура — своє.

— Я щасливий з вами познайомитись, — пане Кіпура, — ввічливо промовив співбесідник співака. Артистові це сподобалось, і він почав розповідати про США, звідки нещодавно повернувся.

— Уявіть собі: в досить таки пристойному товаристві мене запитують: «Хто ви?» Я відповідаю: «Кіпура!» Ви не повірите, жоден з присутніх не знав, хто я такий.

— Яка темнота! Цікаво, як ви після цього повелися?

— Я обурився і пішов!

Незнайомець довго співчував Кіпурі, а тоді сказав:

— Тільки подумати, в наш час не знати такого славетного… піаніста!

Старенький Радамес

В 1918 роді, бурхливому, грозовому, сповненому всіляких несподіванок, важко було когось чимось здивувати. І все ж таки глядачі, присутні на одній з вистав «Аїди» Д. Верді в Київському оперному театрі, були неабияк вражені…

Ось запальний молодий Радамес збирається в далеку дорогу, І жрець благословляє його на ратні подвиги. Спадає завіса, тягнеться страшенно довгий — понад годину — антракт (Радамес блукає в пустелі?). І от, нарешті, починається 3-тя дія, з’являється Радамес, але що це? Невже він так змарнів і постарів за час свого походу? Замість колишнього красеня юнака перед слухачами постав старенький врівноважений мудрець. Замість ніжного ліричного лунає драматичній тенор. Ось тут і розгадка: артист Петро Райчев втомився на важкій для його голосу партії Радамсса і відмовився співати далі. Довелося терміново шукати іншого співака й умовляти його виручити виставу.

Все це не завадило жерцям замурувати нещасних закоханих Аїду і Радамеса!

Себе він поважати змусив…

Український радянський композитор Герман Жуковський з ніжністю, хвилюванням і водночас з легкою посмішкою згадує далекі роки, коли він почав учитись музиці, Бо справді ж, крім трагічних подій, нестатків, важких днів, скільки траплялося й веселих, комічних ситуацій! Ось одна з таких історій.

…Молодого хлопця, що виявив музичні здібності, відрядили з військової частини на навчання до Київської консерваторії — і він з'явився перед педагогами у всій своїй бойовій красі: в довгій не по зросту, шинелі, в будьонівці, з величезною хвацькою кобурою маузера. Оскільки інші вакансії були зайняті, хлопцю дісталась віолончель. Бувши людиною дисциплінованою, він не сперечався. Перші теоретичні ази юнак засвоїв досить легко, важче було навчитися грати. Якось на одному з занять старенький викладач, слухаючи старанні вправи віолончеліста по видобуванню ноти «ля», сердито буркнув: «нижчє!». Той ковзнув пальцем вниз аж до п’іставки, «Вище!» — зарепетував дідок. Учень ковзнув вгору. «Нижче!» — почулося знову. Тоді хлопець кинув Інструмент, схопився з місця і знервованo крикнув: «Вище, нижче, вище, нижче… Скільки ж можна? А це у мене що?» — і багатозначно поплескав по кобурі…

І хто його знав!

Відома в довоєнні роки українська співачка Лідія Колодуб розповідала:

— Якось на одному з академічних концертів я виконувала романс С. Рахманінова «Кабы знала я».

Я страшенно розхвилювалася і забула всі слова, крім первого рядка. Довелося співати романс, незліченно повторюючи одне й те ж: «Кабы знала я, кабы ведала, кабы знала я, кабы ведала…» І справді, коли б я у той час знала слова, романс виглядав би трохи інакше!

Пустотливі фуги

Під час весняних студент О. Гаук (згодом відомий радянський диригент) вирішив пожартувати.

Він написав фугу, в якій використовував, де треба й не треба заборонені педагогікою паралельні квінти, посилаючись на те, що вони часто зустрічаються у фугах Баха.

Наслідок був плачевний: Гаук одержав двійку та ще й на горіхи дісталося від Глазунова, який все ж дозволив складати іспит восени.

Влітку Гаук багато працював, написав більше 25 фуг, досконало вивчив «Мистецтво фуги» Й. С. Баха і зробив фугу за всіма необхідними правилами, відверто знущаючись з консерваторських канонів. Гаук дістав п'ятірку, але професор Соколов після іспиту сказав:

— Я зробив би навпаки: весною поставив би вам відмінно, бо тоді в вашій фузі була хоч музика, а зараз — одиницю.

Професор, очевидно, зрозумів студента.

Маяковський співає

Одним з перших уже професійних концертних виступів Сергія Яковича Лемешева була участь у бригаді по обслуговуванню кримських курортів. Саме тоді в Криму перебував В. Маяковський… Поет взагалі не любив ходити на концерти.

— Та якось, — пригадує С. Лемешев, — вийшовши на естраду, я побачив його величезну постать. Маяковський прихилився до дверей і наготувався уважно слухати. Знаючи його прямий характер і невизнання збірних концертів, я не лише страшенно збентежився, а просто отетерів і не одразу зважився заспівати.

Який же я був радий, коли другого дня Маяковський сам підійшов до мене, похвалив учорашнє виконання і запросив мене зіграти з ним партію на більярді!

Наслухавшись про його більярдні рекорди, я попередив, що буду поганим і нудним партнером: який, справді, інтерес розгромити супротивника з одного маху. Володимир Володимирович відповів:

— Нічого, я дам наперед вам чотири кулі.

І ми пішли. Він зі страшною силою розбив піраміду, попередивши, що той, хто програє, полізе під більярд і щось там заспіває. Мені нічого не лишалося, як прийняти цю умову. Потім Маяковський зняв чотири кулі, що висіли над лузами й поклав їх до мене. Далі, па моє цілковите здивування, партія склалася для нього невдало. Сталося так, що майже після кожного удару він підставляв мені чергову кулю, яку я без труднощів забивав. В результаті я виграв і не встиг отямитися, як Володимир Володимирович поліз під більярд і заспівав басом «Пісню індійського гостя»!

Благословення тенорові

Відпочиваючи влітку 1938 року в Криму, якось під час прогулянки С. Лемешез розповів славетному акторові Б. В. Щукіну про свою мрію — проспівати всього Чайковського — і запитав, чи не видається це занадто сміливим? Щукін гаряче підтримав його ідею, але поцікавився, що саме бентежить співака.

— Та як же, — відповів Лемешев, — скажімо, романс «Благословляю вас, ліси» написаний автором для басу, а в мене легкий, ліричний голос!

На це Борис Васильович відповів:

— А чому неодмінно слід благословляти ліси басом? Можна й тенором!

Про що говорити?

Молодші композитор написав музику до оперети. Попросив І. Дунаєвського послухати. Той погодився. Пройшла перша дія. потім друга. Дунаєвський— ані пари з уст. Нарешті вся партитура була зіграна. Запанувала тиша. Молодий композитор не витерпів, записав:

— Чому ж ви мені нічого не кажете?

— Але ж ви мені нічого не сказали, — відповів Дунаєвський.

Не можеш — не берися

Іван Семенович Козловський чудово виконував партію Пінкертона в опері Пуччіні «Чіо-Чіо-сан». Заключний дует першого акту в його виконанні — то справді пісня всепереможного кохання, могутня розрядка бурхливих почуттів. Закінчуючи дует, співак брав Чіо-Чіо-сан на руки і ніс через усю сцену.

Це був щирий емоційний порив — ні, не лише Пінкертона, а й актора. Він і виник вперше саме як порив, просто під час спектаклю, а не був задуманий і розрахований завчасно.

Багато хто з виконавців ролі Пінкертона наслідували Козловського, але не його вміння співати чи взагалі триматися на сцені, а саме цей «силовий прийом». Якось на гастролях один тенор, невисокий чоловічок, вирішив продемонструвати свої можливості. Виконавиця ролі Баттерфляй була чудова співачка, але вельми дебела дама. Коли дія доходила до фіналу, оркестранти, що знали про наміри співака, посхоплювалися зі своїх місць, не звертаючи уваги на розгніваного диригента: гастролер, схопивши перелякану мадам Баттерфляй на руки, стрімко кинувся вперед і… впав на неприродно зелену траву сцени.

Одначе, це не знітило актора. Він підхопився і знову спробував продемонструвати свою силу, і… знову його спіткала невдача, супроводжувана реготом глядачів.

Соліст-білетер

— «Де ти, де ти, озовися?» — співай арію Володимира Ігоровича (з опери О. Бородіна «Князь Ігор») і. С. Козловський. І раптом у половецькому стані появився… старенький білетер, несуни на таці склянки з чаєм: він побачив порожню сцену и подумав, що завіса спущена. У залі збентежилися, актори переживали за Козловського, але всі радо здивувалися з його артистичної витримки: він навіть оком не змигнув — ніби й не помітив, що трапилося.

У перервах між бомбардуваннями

Взимку 1941–1942 року, коли Москва була в стані облоги, філіал Великого театру, незважаючи на часті бомбардування, не припиняв роботи.

У новій виставі «Севільського цирульника» парою Альмавіви виконував Козловський, а партію Дон Базіліо — Рейзен. Використовуючи можливості речативу без музики, актори стали грати гумористичну пантоміму на злободенну тему. За ходом дії чути, як хтось стукає, а на сцені співають:

— Хто там стукає?

У відповідь чути:

— Командо, командо, відчиніте двері!

Апьмавіва:

— Не відчиняйте!

Дон Базіліо:

— Чому?

Альмавіва:

— Як увійдуть, оголосять повітряну тривогу.

І далі в такому стилі під схвальний сміх усієї зали.

Самопожертва

Народний артист РРФСР, актор МХАТу М. К. Свободін згадує:

«Якось після великого сольного концерту І. С. Козловського публіка не хотіла розходитися навіть після того, як у залі й на сцені погасили вогні. Втомлені білетери благали глядачів покинути залу, але овація не вщухала. Раптом хтось крикнув:

— Він вийде!

І люди кинулися на вулицю.

Незважаючи на лютий мороз, юрба терпляче стояла біля рундука. Що робити? Я вирішив виручити втомленого Козловського. Сказало зроблено. Але оскільки я нічим не схожий на Козловського, я насунув на лоба його шапку, комір шуби обмотав шарфом, взяв його панку з нотами іі вийшов. Не встиг я зійти зі сходів (а ліхтарі вже були погашені), як залунали оплески, потім закляклі напівзамерзлі дівчатка й літні дами оточили мене суцільним колом і, стиснувши так, що я ледве не віддав богові душу, понесли мене до «моєї» машини.

Я відчув, як від моєї шуби відриваються «з м’ясом» гудзики, а чиясь рука тягне з мене краватку… По пам’ятаю, як мене ввіпхнули в машину, пригадую тільки, що вона поїхала юзом і вткнулася деренчливими фарами в паркан…

Тоді озвірілий шофер Івана Семеновича вискочив із машини й несамовитим голосом закричав:

— Та це ж не він! Не він!!!

Натовп на якусь мить заціпенів, оглянувся й побачив… хвіст іншої машини, в якій від’їздив Козловський.

Я почув з натовпу кілька непохвальних реплік на свою адресу і, розтерзаний, пішов додому. На щастя, вулиці тоді не були такі освітлені, як нині».

Кмітливий бас

У спектаклі «Євгеній Онєгін», у сцені дуелі, не вистрілив пістолет. Під стриманий сміх публіки Ленський все-таки впав. Розгублений Онєгін забув про свою репліку. Тоді кмітливий бас Зарецький, замість «убитий», ламаючи музичний рисунок фрази, проспівав речитативом:

— Він помер від розриву серця.

Це було так несподівано, що сміх у залі стих: одні не знали тексту, інші збагнули, на яке геройство відважився бас, аби врятувати ситуацію.

За лаштунками

У центральній арії Фауста з одноіменної опери Ш. Гуно є дуже важке місце: «до» третьої октави. Наприкінці арії тенори часто видихаються і беруть заключне «до» з великою натугою або зовсім не беруть його. Відомий тенор P. С. Чаров розповідав, як, ще замолоду, він з перших лаштунків брав це нещасливе «до» замість одного знаменитого італійського гастролера, а той тим часом повертав голову так, що одурена публіка всі лаври складала до ніг італійця.

Устами дитини

Диригент Роберто Бенці, здебільшого знаний з фільмів «Прелюдія слави» і «Поклик долі», дуже рано почав виявляти музичні здібності. Він мав гарний слух і ноти вивчив раніше, ніж абетку. Якось він з батьком пішов у гостину і там засперечався з дорослими: хлопчик стверджував, що нота, яку всі мали за фа-дієз нібито була фа чисте.

— Поглянь на клавіатуру, Роберто, ти ж бачиш — клавіша чорна. Отже, це фа-дієз, — доводив йому батько.

— Тоді її потрібно перефарбувати на білий колір, — не здавався Роберто. — Це фа чисте.

Згодом, коли перевірили настройку інструмента, виявилось, що рояль справді звучить на півтона нижче.

Визнання таланту

Прославлений співак Маріо Ланца мав виступати в провінційному американському місточку. На афішах поряд з іншими творами зазначалося: «Й. Брамс. «Коваль».

Через кілька хвилин до концерту в артистичну зайшов паруб’яга богатирської статури й подай співакові величезний коровай. Артист був дуже зворушений і почав був дякувати, але відвідувач перебив його:

— Я тутешній коваль і можу зробити ще більш цінний подарунок, якщо ви вставите в одну із своїх пісеньок кілька слів про те, що я також лагоджу радіоприймачі й мотоцикли.

Правильний наголос

Один талановитий піаніст, учасник Шопенівського конкурсу 1937 року, запитав Г. Нейгауза, якої той думки про його гру. Професор відповів:

— Ви талановитий, але на вашій грі написано: «Я граю Шопена», а треба було б, щоб чулося: «Я граю ШопЕна».

Подовжена насолода

Розповідають, що на одному із своїх останніх концертів чи не найстаріший радянський піаніст і педагог О. Гольденвейзер вирішив виконати «Мефісто-вальс» Ф. Шопена. Звичайно цеп твір звучить біля чотирьох з половиною хвилин. Цього ж разу він звучав трохи довше; пальці не слухались кволого піаніста, блискучого колись віртуоза, грою якого захоплювався Лев Толстой.

Поздоровляючи виконавця після закінчення концерту, Генріх Густавович Нейгауз сказав:

— Дуже вдячний, дорогий Олександре Борисовичу, за подаровану насолоду, це були найкращі півгодини мого життя!

Точність висловлювання

Одного разу серед учнів Г. Г. Нейгауза зайшла розмова про сонати Бетховена. Котрийсь із студентів рішуче заявив, що йому аж ніяк не до вподоби бетховенська «АппассІоната» і дивно, що цю сонату так підносять. Присутній при цьому професор докірливо глянув на студента й сказав:

— Молодий чоловіче, це ви їй не до вподоби, а не вона — вам.

Недостатня схожість

Висловлюючи своє захоплення вродою однієї з учасниць Міжнародного конкурсу ім. П. Чайковського, досить посередньої піаністки, хтось сказав;

— Погляньте, це ж викапана Венера Мілоська!

— Так, — підтвердив професор Генріх Нейгауз, — тільки для більшої схожості їй треба було б повідбивати руки!

Зустріч на «біс»

М. Богословський і С. Кац виступали із спільними авторськими концертами, де кожному належало по відділу. Якось два концерти мали відбутися одночасно, але в різних місцях. Вихід був один: в антракті кожен з авторів мав устигнути на машині добратися до місця іншого концерту.

І ось починається концерт. На естраду жваво виходить Микита Богословський і вклоняється:

— Добридень, я композитор Сигізмунд Кац.

У залі лунають дружні оплески: авторів знають лише на прізвище. Потім композитор розповідає про «себе», про «свою» творчість, блискуче імітує манери, жести, інтонацію голосу, улюблені слівця свого колеги. З тією ж дивовижною майстерністю перевтілення він виконує під власний акомпанемент популярні пісні Каца «Бузок цвіте», «Шумів суворо брянський ліс» та ін.

Перший відділ закінчується зливою оплесків. М. Богословський одразу ж сідає в машину і їде на інший концерт. А тут після антракту починається другий відділ. На естраду жваво виходить С. Кац і кланяється:

— Добридень, я композитор Сигізмунд Кац.

У залі — незрозуміла мовчанка, чути сміх. Дещо знічений автор, не розуміючи в чому справа, всіляко прагне налагодити контакт з аудиторією: він слово в слово повторює вже відому публіці розповідь про себе, про свою творчість. Нарешті, він сідає за рояль і починає співати своїх пісень. Але що далі, тим більше наростає в залі веселе пожвавлення і врешті-решт розлягається гомеричний регіт. Це був, мабуть, найвеселіший концерт для аматорів пісні і найнеприємніший вечір у житті потерпілого композитора.

Бензин і арфа

Колись в Одесі С. Кац писав музику до кінофільму «Боксери». Музика легка, естрадна, оркестр гранично малий. Для розмаїтості композитор все ж вирішив надати декілька акордів арфі. Дізнавшись про це, інспектор оркестру, що прийшов по партитуру, не на жарт розхвилювався:

— Бога ради, не пишіть арфи!

— Чому?

— Нема бензину!

…Нарешті композитор зрозумів, що кіностудія міститься за містом, а арфу потрібно везти вантажівкою.

Форма й зміст

Суворі роки ленінградської блокади… Лютий мороз. У переповненій глядачами залі з успіхом відбувається концерт Володимира Софроницького. На руках музиканта рукавички з «обрізаними пальцями». Хтось серед глядачів зітхає:

— А в трамваї мали б його за кондуктора.

Не чекав

У США в 1962 році було продано мільйонну довго гральну платівку з записом Першого концерту Чайковського у виконанні Вана Кліберна. Вперше в історії американського звукозапису диск з класичною музикою досяг такого тиражу. До цього мільйонні ти ражі на платівках мали тільки популярні джазові співаки.

— Ніколи не думав, що досягну рівня виконавців рок-н-ролла, — зізнався Ван Клібери.

Гросмейстер із співів

Заслужений тренер СРСР ризький майстер Олександр Кобленц був разом з екс-чемпіоном світу Михайлом Талем на міжзональному турнірі. Вихідного дня вони пішли на прогулянку, і Кобленц, я якого був приємний голос, виконував арії російською та італійською мовами. До тренера підійшла дама й сказала:

— Дякую за насолоду! Своїми співами ви нагадали мені одного артиста.

— Карузо? — нетерпляче запитав Кобленц.

— Ні… Василя Смислова!

Час — уперед

Доцент Саратовської консерваторії Арсеній Петрович Щанов пообіцяв студентам зіграти сонату для фортепіано Ф. Ліста, попередивши їх, щоб вони особливу увагу звернули на темп. Наступного заняття він гравцю найскладнішу, глибоку за думкою сонату, але ніхто з студентів не помітив особливостей його темпового трактування. Тоді педагог сказав:

— У часи Ліста що сонату грали за 31 хвилину, Нейгауз грає за 29 хвилин, я зіграв за 28, а сучасним хлопчикам-конкурсантам удається пробігти її за 24 хвилини. І як не дивно, ніхто цього не помічає.

Солодке покарання

Розповідають, що піаніст Яків Зак вирішив одного разу трішки покепкувати з Еміля Гілельса і зід його імені замовив величезний торт з доставкою додому. Наступного дня Гілельс запросив Зака до себе в гостину, нічим не виказуючи, що він у гніві за його витівку. Незабаром йому знадобилось вийти на хвильку, він вибачився й вийшов. Клацнув замок, і гість опинився у пастці. Чудово розбираючись у замках, тут він був безсилий щось зробити. Через' п'ять хвилин господар дому потелефонував гостеві і повідомив, що виїжджає на два дні. Якщо Зак захоче поїсти, то в буфеті на кухні лежить величезний торт. За два дні свій торт Зак, звичайно, з'їв.

Сюрприз

Костянтин Паустовський повертався з риболовлі. Їхали у товарному поїзді. Якийсь обдертий і неголений мисливець сидів при відчинених дверях вагона й співав. Він мав м’який, соковитий бас.

— Ось що! — сказав йому Паустовський. — Приїжджайте до Москви неодмінно. І то якнайшвидше. Я вас познайомлю з потрібними людьми. — І простягнуп аркуш зі своєю адресою.

Мисливець прочитав записку і запитав:

— То ви письменник?

— Так.

— Як же, знаю. Читав. Дуже радий познайомитися. Дозвольте й собі відрекомендуватися: соліст Великого театру Олександр Пирогов.

Головне — дебют

Після закінчення XXVI чемпіонату СРСР з шахів гросмейстер Марк Тайманов, він же першокласний піаніст, разом зі своєю дружиною — також відомою піаністкою Любов'ю Брук — дав у Тбілісі два концерти. Один з них, у супроводі симфонічного оркестру, відбувся у Великій залі оперного театру, другий — сольний — в Малій залі театру імені Руставелі, де під час чемпіонату відбувалося лише догравання відкладених партій (чергові тури проходили у Великій залі театру).

Один тбіліський любитель шахів поспішив придбати квиток на концерт Тайманова й Брук у Великій залі. Коли друзі запитали, чому він не взяв квитка і на другий концерт, любитель відповів:

— Другий концерт призначено в Малій залі, та ще й наступного дня. Боюсь, що це буде тільки догравання…

Турецькі тарілки

Добрячі мав колись тарілки ударник українського симфонічного оркестру! Справжні турецькі, з яскравим вібруючим звучанням, що за потреби перекривало грім цілого оркестру. Та ніщо не вічне, й одного разу безцінні тарілки тріснули. Хтось порадив убитому горем ударникові склеїти їх. Музикант звернувся в майстерню, і сталося диво: тарілки знову стали цілими. Наступного вечора радий ударник сидів в оркестрі і чекав блаженної хвилини свого соло. Скінчились три частини Четвертої симфонії П. Чайковського, зараз прозвучить четверта частина, яка починається могутнім фортіссімо за участю тарілок.

Диригент подав знак, ударник гримнув тарілками, почувся дзенькіт, брязкіт і… тарілки розлетілись на дрібні шматочки, що посипались на голови оркестрантів. То було перше й останнє фортіссімо.

Щире визнання

Колись, ще в довоєнний час, студент запитав свого педагога, видатного композитора Б. М. Лятошинського:

— Чи правда, що музику до вистав у драматичних театрах здебільшого пишуть другорядні композитори?

— Так, — відповів професор, — на жаль, це правда.

І посміхнувшись, додав:

— Ось і я вчора відніс свою музику до драмтеатру.

Галантні страждання

Якось на уроці композиції в класі Б. М. Лятошинського зайшла мова про те, що горезвісний сентименталізм у нашій музиці має досить міцні традиції.

Пригадали характерні назви багатьох популярних видань початку нашого століття, на зразок «Про що плакала скрипка», «Розбите серце», «Поранений орел» тощо. На наступному занятті професор витягнув зі свого портфеля старенькі ноти. На обкладинці було намальовано похмурого в’язня з ефектною бородою, а книгу красувалася назва: «Ніч перед стратою» (мелодійний вальс).

Холодний душ

Десь напередодні війни у Бориса Миколайовича Лятошинського навчався один студент — маленький, опецькуватий. Якось він приніс до свого педагога начерки партитури великого симфонічного твору й почав темпераментно пояснювати свій задум. «Тут будуть співати скрипки з віолончелями… А ось тут, — студент стис кулачок і енергійно вимахнув ним, — тут тему грізно поведуть три тромбони в унісон!»

— Навіщо, — меланхолійно зауважив професор, — для такої теми досить буде одного гобоя.

Оперне диво

В опері Д. Пуччіні «Чіо-Чіо-сан» є епізод, у якому Шарилес, звертаючись до маленької дитини головної героїні, запитує: «Любий, як ти звешся?»

Років десять тому, коли вистава відбувалася в одному з українських оперних театрів, німу роль дитини виконував син костюмерші. І от жартівники з театру якось причепилися до хлопчика: «Послухай-но, дорогенький, ти вже зовсім дорослий, а чиниш недобре. Коли хтось звертається до тебе із запитанням, ти мусиш відповісти. Тільки треба сказати це гучно й чітко, з усієї сили, щоб тебе усі почули».

Юне створіння блискуче опанувало нову роль. Коли на черговій виставі актор поставив йому традиційне запитання, хлопчина, набравши якомога більше повітря, дзвінко вигукнув: «Олекса!» Успіх перевершив усі можливі сподіваніші

Кумедна трагедія

Один з найстаріших скрипалів Заслуженого державного українського симфонічного оркестру оповідає, що якось, працюючи диригентом, він повинен був зіграти з периферійним оркестром П'яту симфонію Л. Бетховена. Прибувши до міста, диригент на першій же репетиції помітив з жахом, що склад оркестру поза всякою мірою обмежений: три пульти перших скрипок, два других, по одному пультові альтів, віолончелей і контрабасів, по одному дерев'яних духових, така ж мізерія мідних духових. Та що вдієш!

Диригент став за пульт, подав знак і… зчинилося щось неймовірне! Най дивовижніше поводився другий контрабасист: намертво затиснувши лівою рукою гриф, він шалено працював правою. Коли ж його підштовхнув ліктем перший контрабасист, музикант став грати в новий спосіб: права рука безсило звисла, зате усі п'ять пальців лівої почали ковзати униз та вгору по грифу. Виявилось, що цей любитель музики був тамтешнім перукарем.

Скромне бажання

Одною разу па уроці гармонії в Київській консерваторії розчиняються двері, і в супроводі декана факультету заходить огрядна поважна особа. Декан мовчки залишав аудиторію, а гість сідає десь в останньому ряді і уважно вслухається в те, що говорить молодий педагог. Останній починає хвилюватися, докладає всіх зусиль, аби не осоромитися перед таємничим візитером. Після лекції той недбало звертається до педагога:

— Слухай, парубче, ти тут такого наплів, що нічого не можна второпати!

— А що ви маєте на увазі? — намагаючись стримати хвилювання, запитує викладач. — Може, не подобається моя методика?

— Та яка там методика, на біса вона? Мені потрібно знати, де «рє», де «хва», а ти там щось верзеш…

Виявилося, це був настирливий, свого часу популярний пісняр-«самородок», якого намагалися трохи підучити і спрямувати на шлях істинний.

Нічия

Українського радянського композитора Андрія Штогаренка якось запитали:

— Ви слухали вчора нову симфонію молодого композитора?

— Так.

— Цікаво, як реагувала публіка, оркестранти?

— Що вам сказати?! Зіграли внічию…

Мовою жестів

Український радянський композитор Віталій Кирейко розповідав про казуси, які не раз траплялись на його уроках із студентами вокалістами. Деякі юнаки, маючи відмінні природні дані, були слабко підготовлені теоретично. Так, коли одному з них педагог пропонував визначити на слух інтервали, той показував їх… жестами. Терцій — хлопець легенько розводить руки: «Ось так», квінта — вже шириш, а якщо октава, то «ось-ось така а-а»! Дуже переконливо!

Скромність — над усе

Американського скрипаля Ісаака Стерна, що гастролював у Радянському Союзі, запитали:

— Якої ви думки про Давида Ойстраха?

— Безперечно, високої! Це — другий скрипаль у світі.

— А хто ж перший?

— Перший? Перших багато, в кожній країні!

Нічтоже сумняшеся

Якось молода харківська композиторка принесла в оркестр свою першу симфонічну партитуру. Чи то з необізнаності, чи від неуважності студентка написала гобою ноти, які неможливо взяти на цьому інструменті: «фа» і «соль» малої октави. Гобоїст глузливо звертається до авторки:

— Маестро, у нас немає клапанів, щоб взяти ці ноти!

— Натисніть на якісь інші,— безапеляційно відповіла дебютантка.

Справжнісіньке пекло

Київський композитор Левко Колодуб зараз з веселою посмішкою згадує хвилину, коли він вперше став за диригентський пульт, щоб виконати свій твір. Але в той час йому було не до сміху! Махнув паличкою раз, другий, третій, — альтист не вступає. В чому справа?

— Мені незрозуміло, чому ви якісь мертві петлі робите, — голосно скаржиться музикант.

Махнув диригент ще раз, другий, третій, — не вступає фаготист.

— В чому справа?

— Маестро, тут у вас багато написано у скрипковому ключі.

— Ну, то що?

— Так взагалі не пишуть… Ну, добре, я виучу скрипковий ключ і потім вам зіграю.

Після репетиції композитор знесилено опустився на стілець, а оркестранти його поздоровили:

— Для першого разу це просто чудової Молодець, витримав!

Салют Ленському

До війни в одному українському оперному театрі стався курйозний випадок в сцені дуелі в опери «Євгеній Онєгін» П. Чайковського. За недоглядом в пістолеті Онегіна було слабко набито заряд. І от в патетичну хвилину, коли Онєгін з рішучим виглядом натиснув курок, з дула, пістолета вилетіло клоччя. Звуку хлопавки, що мала імітувати постріл, по було, лише литаврист зробив один удар. Леньский завагався: падати чи почекати? На всякий випадок приклав руки до грудей, похитався туди моди і, нарешті, вирішив упасти. Тільки-но гепнувся, прибравши ефектної пози, як за лаштунками почалась страшенна стрілянина. Це «салютування» неабияк розважило публіку.

Першоквітневий жарт

В м. Донецьку мав відбутися авторський концерт молодих київських композиторів Л. Колодуба і Я. Лапинського. Концерт був призначений на 2 квітня, а напередодні, 1 квітня, відбулася репетиція. Перед репетицією оркестранти про щось таємниче домовлялися, шепочучи й посміхаючись. Та от і репетиція. Оркестр на місці. В залі зібралися поважні керівні особи. Западає урочиста тиша. Я, Лапинський стає за пульт, робить паличкою кілька помахів на 2/4 (в такому розмірі написано його твір «Свято») і оркестр дружно гримнув увертюру до опери «Кармен» Ж. Бізе! Пролунало кілька тактів — і все затихло. Диригент немов скам'янів у якійсь чудернацькій позі. Довга гнітюча пауза. Всі мовчать. Нарешті трохи переляканий оркестрант вирішує розрядити обстановку:

— Маестро, вітаємо вас із першим квітня!

Тут диригент оживає і постукує паличкою по пульту:

— Ще раз, будь ласка, ще раз!

З МИРУ — ПО НОТЦІ

Дорога реклама

Обурений скрипаль телефонує редакторові американської газети:

— Я чотири рази повторив вашому репортерові, що скрипка, на якій я грав, — справжній інструмент Страдіваріуса, а в рецензії про це — жодного слова!

— Дорогий мій, — заспокоює його редактор, — оголошення в нашій газеті коштують п'ять доларів за слово, Не можемо ж ми робити містерові Страдіваріусу безплатну рекламу.

Музика в офсайді

Молодий англійський композитор Еді Уорнер під враженням першості світу з футбола, що відбулася в Англії 1966 року, написав симфонію «Футбол». Твір має підзаголовок: «Симфонія з дванадцяти воріт і двох штрафних ударів».

Наймудріша порада

Один композитор-модерніст виконував свій твір з такою шаленою експресією, що в роялі луснуло кілька струн.

— Як бачите, — сказав він самовдоволено, — я можу робити з інструментом що завгодно.

— Ви — чарівник! — сказав йому музичний критик, — Скажіть, а кришку цього інструмента ви можете закрити?

Тихе божевілля

Одна з екстравагантних композицій Джона Кейджа — сучасного американського авангардиста — має назву «Погляд у тишу» і підзаголовок «4,33». Цей твір виконують у такий спосіб: піаніст сидить за роялем у цілковитій тиші чотири хвилини і тридцять три секунди. Після цього «твір» вважасться виконаним.

Зовсім інша музика

У Мельбурні (Австралія) виконували рок-н-рол. Раптом диригент, що грав на електрогітарі, дико заверещав. У залі залунали захоплені оплески. Виявилося, однак, що в електрогітарі трапилося коротке замикання і диригент закричав з болю.

Гідна заміна

По смерті Карузо його імпресаріо шукав, ким замінити великого співака. Вислухавши чергового кандидата, імпресаріо вигукнув:

— Ах, синьйоре, ви цілком могли б заступити покійного Енріке…

— Ви так гадаєте? — радіє той.

— …якби померли замість нього!

У кожного свій смак

В одному з чисел французького журналу «Ілюстрасьон» з'явилося таке оголошення:

«Учитель музики шукає обдаровану подругу з метою можливого шлюбу. Беруться до уваги шанувальниці музики Бетховена. Прихильниць Гуно просять не турбуватися».

Приємне розчарування

Другий баритон паризької опери посватався до доньки багатія.

— Не може бути й мови, — сказав батько. — Всі актори страшенні гульвіси.

Трапилось так, що нещасливий наречений замінив 152 хворого першого баритона в опері «Дон-Жуан». Багатій, котрий відвідав той спектакль, наступного дня сказав співакові:

— Можете одружитися з моєю донькою. У вас немає нічого спільного а Дон-Жуаном.

Важке випробування

— Перед війною, — розповідає сучасний польський письменник Єжи Вальдорф, — я знав сноба, що дуже хотів прославитися як знавець музики. З цією метою він відвідував всілякі концерти, також і камерні, хоч і помирав на них з нудьги. Якось (саме виконували один з квартетів Бетховена) мені довелося сидіти поруч цього шанувальника мистецтва. Через деякий час він нахилився до мене й пошепки запитав:

— Чи правда що Бетховен написав 32 квартети?

— Ні,— відповідаю, — він написав 32 сонати для фортепіано, а квартетів — лише 16.

— О, це також забагато! — мимоволі прохопилося в мого сусіди»

Втеча гарантована

Одна паризька газета опублікувала таке оголошення: «Дешево продаю абонемент на цикл концертів модерністської музики. Місця чудові: в партері, поруч із виходом».

Звичайна обережність

Старий американський мільйонер нетерпеливився, поки його доньки одягнуться, щоб іти на симфонічний концерт. Врешті йому набридло чекати і він закричав:

— Скільки вам треба часу, щоб зібратися? Погляньте на мене: шматок вати у вуха — і я вже готовий!

У темпі алегро

В Англії за перевищення швидкості оштрафували водія, що виявився диригентом симфонічного оркестру. На суді маестро не без гумору переадресував звинувачення… Лістові!

— Певно, я мимоволі натискав на акселератор, пристосовуючи томи машини до швидкої частини Дванадцятої рапсодії, яку я саме тоді наспівував.

Натхнення у пілюльках

Після трансляції «Незакінченої симфонії» Шуберта диктор нью-йоркського радіо оголосив:

— Якби Шуберт знав про зміцнювальну дію пілюль фірми «Джексон», симфонія напевне була б закінчена.

Секрет популярності

Один французький співак на звороті платівки з записом свого репертуару видрукував різкий критичний відгук про себе.

Його трюк досяг меті: платівка розійшлась блискавично.

«Трубадур» і пляшка шампанського

У Мілані проти знаменитого театру «Ла Скала» є тратторія, в якій протягом багатьох років збираються артисти, музиканти, знавці сцени. Тут під склом зберігається пляшка шампанського, призначена тому, хто зуміє послідовно і зрозуміло розповісти своїми словами зміст опери Верді «Трубадур», Пляшку було замуровано близько 100 років тому, вино міцніє, а «щасливця» все немає й немає.

Психологічний підхід

Адміністрація одного канадського театру придумала принаду для глядачів. В афіші, що повідомляла про нову виставу опери Гуно «Фауст», найкрупнішим шрифтом були набрані слова: «В другому акті опери прядку Маргарити буде замінено на кравецьку машину найновішої системи з назвою фірми, виписаною вогняними літерами. Публіка почує кожне слово в уславленій баладі про короля Фульського, оскільки машина працює абсолютно безгучно».

Собаки у філармонії

У Нью-Йоркській філармонії, готуючи до показу «Мисливську симфонію» Леопольда Моцарта (батька Вольфганга-Амадея Моцарта), вирішили дотриматися вказівки, зробленої в партитурі самим композитором ще 1756 року. Леопольд Моцарт запропонував привести до зали, де вилежуватиметься цей твір, кілька собак, аби вони супроводжували музику гавканням. Американський диригент Томас Данн і справді найняв понад двадцять гончаків, щоб вони «ілюстрували» зміст симфонії.

Під час генеральної репетиції «артисти» поводилися спокійно, але на концерті терпець їм, очевидячки, урвався. Після того, як вони виконали свою роль і пройшлися по сцені у супроводі свого хазяїна та трьох його асистентів, — почалося несподіване. Пси зняли страшений гавкіт, що заглушував оркестр, і розбіглися по сцені. Один пес зупинився посеред авансцени й почав уважно роздивлятися на меломанів, які прийшли послухати симфонію.

У відповідь зала вибухнула реготом. І хоч оркестр грав далі, концерт одразу перетворився на «хепенінг», тобто виставу, учасники якої заздалегідь не готуються й роблять на сцені, що їм заманеться.

Bсe не так, як у людей

Король Саудівської Аравії Ібн Саїд запросив славетного скрипаля. Той мусив зіграти декілька творів у тісному сімейному колі. Яким же було здивування скрипаля, коли в залі зібралось… близько 400 душ. Виявилось, що в Ібн Саїд а, крім чотирьох законних дружин, було 120 коханок і наложниць. Від них на родилось 107 синів і 189 дочок, більшість яких і з’явились на концерт.

Це не було єдиною несподіванкою вечора. Коли скрипаль викопав перший твір, король став темпераментно плескати в долоні. Заохочений артист взявся виконувати другу п’єсу, але розпорядник підійшов до скрипаля і витурив його за двері. Річ у тім, що, коли король плеще в долоні, це означав: якнайшвидше забирайся геть.

Опорі пощастило

Якось Нью-Йоркська «Метрополітен-опера» гастролювала в торонтському палаці спорту, де звичайно відбуваються змагання з хокея.

— Чи задоволені ви наслідками гастролів? — запитав директора опери репортер місцевої газети.

— Гадаю, що коли б хокеїсти виступали в опері, це було б набагато гірше.

Обачний бізнесмен

Американський мільйонер, що дуже чванився своїм багатством, зайшов у музичний магазин і попросив показати найдорожчу скрипку. Продавець приніс йому унікальний інструмент, зроблений 1730 року знаменитим італійським майстром.

— А та компанія, що випустила цю скрипку, що існує?

— Звичайно, ні.

— Тоді я не можу купити цієї скрипки. Де ж я братиму для неї запасні частини?

Небезпечний спів

В Парижі один спеціаліст-акустик вирішив виміряти в децибелах спів Д. Холідея — французького «божка» йє-йе. Виявилось, що шум, утворюваний співом цього темпераментного співака, досягає в середньому 121 децибела, тобто стільки, скільки утворює вибух чвертьтонної бомби.

Хорошому немає меж

Одного разу композитор-початківець показав своєму педагогові невеличкий музичний мотив і запитав, чи це подобається йому.

— Дуже. — відповів педагог, — але чи не можна його скоротити?

Знавець

Відлунала Дев'ята симфонія Бетховена. Довго не вщухали оплески. Містер Браун сидів задуманий.

— Хелло, хлопчики! — враз вигукнув він оркестрантам. — Кличте сюди автора. Я беру у нього дев'яту симфонію і всю решту, яку він напише.

Подарунки

Щоб забавити чимось непосидющого сусідською хлопчиська, один джентльмен подарував йому барабан. Відтоді барабанний грюкіт не вщухав ні вранці,

ні вдень, ні вночі. Змучений сусіда мусив удатися до військових хитрощів:

— Ось тобі, Боббі, складаний ножик. Чи не маєш охоти подивитися, що там всередині барабана?

Адаптована музика

Одна дама — пристрасна любителька музики — приходить якось до нотної крамниці і просить показати їй найновіші і найпрекрасніші вокальні твори. При цьому додає, що для неї найважливіше, коли в них не забагато бемолей. Продавець пропонує їй романс.

— Це чарівна п'єса, — каже він, — на жаль, вона має аж чотири бемолі в ключі.

— О, не хвилюйтесь, — заспокоює його аматорка, — коли їх виявляється більше двох, я витираю зайві.

Варварське поводження

Коли на прем’єрі опери один безталанний тенор дійшов до арії, що починалася словами «Вони вкинули мене в сиру й холодну темницю», автор опери зауважив:

— Здається, не лише вкинули, але й тримали там надто довго: бідака зовсім втратив голос!

Кругосвітня подорож

Якось композитор диригував концертом із власних творів. Співак, що виконував так звану «вільну каденцію», непогано впорався з першими тактами, потім збився, почав блукати в різних тональностях, зробив кілька неймовірних імпровізацій, але врешті опинився в правильній тональності і з полегкістю взявся за коду. На відзнаку та-

кого щасливого закінчення композитор весело крикнув збентеженому солістові:

— З приїздом, пане! Я завжди вірив, що ми ще здибаємося.

У мюнхенській пивниці

— Коли я чую наш гімн, мене ніби хвилі якісь підмивають.

— Це Фріц на твій стілець вилив кухоль пива.

Те саме, тільки навпаки

Американського журналіста запитали:

— Яка відмінність між співаком і акціонером?

Той відповів:

— Співак, щоб набути майно, повинен мати голос, акціонер же, щоб мати голос, повинен набути майно.

ТЕМИ З ВАРІАЦІЯМИ

Хрест на все життя

Приїжджий диригент помічав на репетиції, що перший скрипаль-концертмейстер якось дивно себе поводить: від часу до часу обличчя його болісно пересмикується, губи зневажливо кривляться, а смичок байдуже ходить по струнах. Зрештою диригент не витримує і звертається до скрипаля: «Що з вами? Ви хворі? Чи, може, не подобається, як я диригую»?

«Та ні, що ви, — заспокоює концертмейстер, — диригуєте ви чудово, стан мого здоров’я нормальний. Просто я з дитинства не зношу музики!»

Необачність

Одного разу оркестрову репетицію проводив молодий самовпевнений диригент, що хотів похизуватися своїм винятковим слухом і музикальністю. Тільки-но оркестр дограв твір до середини, як диригент манірним жестом зупиняє музикантів: «Другий гобой, я вас прошу в п'ятій цифрі зіграти вашу фразу трошки тихіше й більш легато: та-та-та-а… Всі спочатку!» Феноменально! Почали ще раз, захопилися, розігналися — аж диригент знову стукає паличкою по пюпітру: «Альти, увага, у вас у шостій цифрі є ноти фа — ля. Зіграйте їх з легенькими акцентами». Оркестр грає — його знову зупиняють.

Нарешті музикантам це обридло, і ударник на загальному піаніссімо щосили гепнув у великий барабан. Маестро здивовано кліпнув очима і швиденько питає: «Хто це зробив?»

…Ця необачність дорого диригентові коштувала!

Ображений соліст

Коли старенький контрабасист уперше почув увертюру до опери Ж.Бізе «Кармен» не з оркестрової «ями», де просидів усе життя, а з партеру, він був страшенно здивований і навіть обурився: «Що вони грають, куди дивиться диригент? Звідкіля тут взялися скрипки? Адже в ньому місці має звучати наше, контрабасове соло: ля, мі, ля, мі!..»

Людина слова

Молодий, та вже досить відомий тенор, виконавець однієї з головних ролей у новій опереті, запізнився на генеральну репетицію майже на півтори години.

— На нашому місці я б уже зовсім не приходив, — ущипливо закинув йому диригент, що немало перехвилювався.

— То ж ви! — з почуттям власної гідності відказав співак. — А я людина слова, і от я тут!

Приємна музика

Після прем’єри чергової своєї оперети на сучасну тему композитор зустрів старого знайомого, великого любителя і знавця цього жанру.

— Ну, що ви скажете про мою нову оперету? — поблажливо запитав автор.

— У ній безліч мелодій, що запам’ятовуються: я пам’ятаю їх з 1912 року, — відповів приятель.

Хронічне безголосся

У татрі оперети відзначали ювілей відомого співака.

— Звичайно, ваш голос уже не той, що раніше, — сказав у своїй промові директор, — але ваша гра, як і колись полонить глядачів.

— Як це вам подобається? — обурився ювіляр, звертаючись до своєї віддавної партнерки. — Це мій голос не той, що раніше?

— Дурниці,— заспокоїла його актриса, — Ви завжди співали так, як тепер.

Не все відразу

— Грайте, грайте ж! — крикнув знаменитий режисер прем’єру трупи на одній із репетицій.

— Грайте! — вигукнув той. — А хто ж буде співати?

Критерії — відносні

Два музиканти зустрілися після концерту.

— Чому ти не привітався з музичним репортером? Він же розкритикує твій сьогоднішній концерт.

— Тепер це мені байдуже. Про мій минулий виступ він писав, що ніколи в житті не чув гіршого виконання. Чи може бути щось більш убивче?

— Але він може написати, що цього разу ти не піднявся до свого звичайного рівня!

Розчулився

Виконувалася «Угорська рапсодія» Ліста. Один із слухачів витирає сльози.

— Ви, мабуть, угорець? — питають у нього.

— Ні, я музикант.

Педант

— Валторно, дайте «фа», — просить диригент.

— Дайте ноти!!

Класифікація співаків

На думку Россіні, співаки поділяються на три категорії; перші мають голос, але не вміють співати; другі уміють співати, але не мають голосу; а треті не мають голосу і не вміють співати.

Опера

— Тату, а що таке опера?

— Опера? Це коли одна людина коле іншу стилетом, а та — замість падати — довго і голосно співає.

Ораторія

Зустрілися два приятелі:

— Розкажи по, чи цікавий був учорашній концерт?

— Ах, надзвичайний! Викопували ораторію Генделя!

— А що таке, власне кажучи, ораторія?

— Почекай, зараз я тобі поясню. От, приміром, коли б я тобі сказав: «Януше, дай мені цигарку!» — це не ораторія. Але коли я тобі скажу: «Януше, Януше, о дай же мені цигарочку, о дай мені, о дай цигарочку, цигарочку, цигарочку, дай, дай мені цигарочку, Януше, Януше, Януше, дай, дай мені цигарочку, дай, дай, дааай мені цигарчину — чину — чинн-нуу!» — оце вже ораторія.

Ноти… Гуги

— Дайте мені ноти Гуги, — настирливо домагається студентка в бібліотеці консерваторії.

Довго й марно прагнуть зрозуміти, що вона хоче. Хтось нарешті догадався:

— Може, вам потрібно «Гугеноти» — оперу Мейєрбера?

— Так, так, — радіє студентка. — Я ж вам казала!

Випередили

— Що ти гризешся? — заспокоює студент-композитор свого товариша перед іспитом. — Візьми прелюдію свого педагога, перепиши її навпаки — з кінця до початку, — та й уже.

— Пробував, — зітхає студент, — виходять вальси Шуберта…

У опері

— Голоси в акторів є, але вміння…

— Буде й уміння, як голосів не стане.

Збагачення термінології

На екзамені з елементарної теорії музики голова комісії запитує студентку:

— Яким терміном позначається в музиці голосне звучання?

— Форте.

— Правильно. А дуже голосне?

— Фортель, — не змигнувши оком, відповідає дівчина.

Поважна причина

Слухаючи оперу з трагедійним сюжетом, більшість сановних дам плакали; тільки одна з них не пролила й слізочки, Сусідки дивувалися з такої невідповідної поведінки, а вона пояснила:

— Я б охоче поплакала, але в мене сьогодні дружня вечеря.

За звичкою

Подейкують, що директором однієї з периферійних філармоній колись було призначено людину, яка до того працювала начальником тюрми. Якось йому сказали, що до нього хоче зайти відомий піаніст. Директор тої ж миті наказав:

— Приведіть!

Заспокоїв

Один композитор звернувся до відомого музичного критика, щоб той прослухав його нову оперу.

— У вашої опери є майбутнє,— сказав критик, прослухавши. — Запевняю вас, її поставлять тоді, коли вже не ставитимуть ні «Лоенгріна», ні «Кармен», ні «Пікової дами»..

— О, я вам дуже вдячний, — зрадів композитор.

— …Та не раніше, — закінчив свою думку критик.

Пільги віку

— Якої ви думки про мій новий твір? — запитав молодий композитор професора консерваторії.

— Таку слабку п’єсу дозволено писати лише маститому композиторові,— похмуро відповів професор.

Переплутав

Диригент:

— Не забувайте, що ви співаєте партію тореадора, а не бика!

Пильність

Під час антракту диригентові подали записку: «Зверніть увагу: оркестрант, що б’є по маленькому трикутнику, поводиться вкрай несумлінно: він грає тільки тоді, коли ви на нього позираєте».

Диригент задоволений

— Чудово! — сказав диригент музикантам любительського симфонічного оркестру. — А тепер, друзі, заграймо «Тріумфальний марш».

— Як? — здивувався один з музикантів. — А я вже його зіграв…

Час і поспівати

— Записуйтесь до нашого хору, — агітував аматор-хормейстер одного з своїх знайомих. — Певен, що ви матимете велику втіху. Ми збираємося щоп’ятниці: спочатку вип’ємо склянку-другу, тоді розповідаємо анекдоти, гуляємо в карти, а потому танцюємо.

— Це дуже цікаво. А чи вдається вам поспівати?

— Авжеж, — запевнив хормейстер, — по дорозі… додому.

З двома невідомими

— Який неприємний голос. Хто це співає?

— Моя донька.

— Даруйте, будь ласка. Власне, справа не в голосі, але пісня нікудишня. Цікаво, хто її написав?

— Я.

Сусідам краще знати

До керівника хору звертається дівчина з проханням взяти її на роботу.

— Ви маєте якісь рекомендації?

— Ні.

— А характеристики?

— Також ні, але мої родичі запевняють, що я гарно співаю.

— Гаразд. В такому разі принесіть мені ще й відгуки ваших сусідів.

Мішаний хор

— Чому ти кажеш, що це мішаний хор, адже з ньому самі чоловіки?

— Так, але одні вміють співати, а інші — ні.

Кінець Ленському

Напередодні свята студентська бригада дає черговий концерт в якомусь клубі. Народу — повно, за лаштунками — метушня: «Прийшов? Ні? О боже, що робити, кого випускати? Ну, ось хай він виручить. Згоден? Мерщій на сцену!» Мить — і непередбачений соліст уже біля рояля. Прибирає гідної пози і киває акомпаніаторові: «Починай!» Поки піаніст награє мрійливий вступ до арії Ленського, співак «входить в образ». Подано знак — і соліст впевнено «хапає» перші поти арії Сусаніна: «Чують пра-а-авду!». Хороший такий басило, навіть супроводу не чути!

Викрутився

Концертмейстер оркестру звертається до композитора:

— Маестро! Тут в партитурі стоїть ре-бемоль, а в оркестровій партії на цьому ж місті — ре-бекар. То як грати?

— Грайте піаніссімо…

Колись і тепер

Ставили «Ріголєтто». Під час сцени, коли блазень, дізнавшись про ганьбу своєї доньки, рве на собі волосся, одна дама здивовано запитує:

— Чого він розводить істерику?

— Бачите, це колись вважали гріхом, — відповіда їй більш тямуща сусідка.

З натури

— Слухав ваш ноктюрн. Препогано!

— Але ж я писав його влітку в Ленінграді. Який може бути ноктюрн, коли там ніч на ніч не схожа?

Неоціненні речі

— Будь-яку сонату Бетховена можна придбати в нотній крамниці за безцінь. А моєї сонати ви не купите ані за які гроші.

— Чому, маестро?

— Бо я не пишу сонат.

Обережність

— Скажіть, будь ласка, хто грає соло — корнет чи гобой?

— Вибачте, я… не тутешній.

Музики не буде

Купуйте рушницю! Чудова рушниця!

— А вона стріляє?

— За якийсь карбованець ти ще захочеш, щоб вона вальси грала?!

Якщо й неправда…

— Уявіть собі, моя дружина цілу добу грав на роялі!

— А коли ж вона спить, їсть?

— Під час тривалих пауз.

Невиявлений талант

— А на скрипці ви граєте?

— Їй-право, не знаю, ще не пробував.

Почуття власності

— Ви граєте чудово… Це скрипка — Страдіваріуса?

— Ні, моя власна!!

Соло чи дует

— Зараз дві співачки співатимуть соло.

— Якщо дві, то дует.

— Ні, соло! Одна зовсім безголоса.

Відповідь фахівця

— Хто такий Євгеній Онегін? — запитали вокаліста на випускному екзамені.

— Баритон, — відповів співак.

Бідолашний Верді

Публіка обсвистіла безголосу співачку, що виконувала партію Джільди з опери «Ріголєтто».

— Яка брутальна, некультурна публіка! — обурилася співачка. — Тільки подумати — обсвистіли великого Вердії

Там її вже знають

— Ну, як твої гастролі?

— Чудово. Всюди були повні зали, тільки в Любліні чомусь ніхто не прийшов.

— А може, ти там співала раніше?

Про всякий випадок

— Мамо, а чому, коли я співаю, ти завжди стоїш біля вікна?

— Щоб ніхто не подумав, ніби я тебе б'ю.

Збіг обставин

Після невдалого концерту засмучена співачка сказала своєму акомпаніаторові:

— Ви найгірший піаніст у світі!

— Не певен. Це був би надзвичайний збіг обставин.

Варіації на тему

— Що це за мелодія?

— Яка? — перепитує розлючений диригент. — Та, що її грає оркестр, чи та, що співає акторка?

За що його вбили?

Після сцени, коли Онєгін на дуелі вбиває Ленського, хлопчик питає:

— Мамо, його вбили за те, що погано співав?

Останній порятунок

— Цей саксофон із сусіднього будинку не дає мені спокою. Благаю тебе, зачини двері!

— Вони ж зачинені.

— Тоді замкни на ключі

Жаль

Дебютантка тремтливим голосом співає:

— Ех, якби я була пташка!..

Похмурий голос із зали для глядачів:

— Ех, якби я мав рушничку!

Різні речі

— Треба співати з більшим почуттям. Невже ви ніколи не кохали? — дорікає диригент співакові.

— Кохав, але тоді не треба було співати…

На концерті

Піаністка до скрипаля:

— Послухайте, ми розійшлися. Ви мене випередили на дванадцять тактів!

Скрипаль:

— Зберігайте спокій. Я поспішаю на поїзд.

Нечуване неподобство

— У тебе було зручне місце під час концерту?

— У філармонії немає зручних місць: де не сядеш — все 'дно чути музику.

Ерудит

Глядач (до сусіди):

— Коли, нарешті, з'явиться лебідь?

Сусіда:

— Сьогодні дають «Кармен», а не «Лоенгрина». Глядач:

— Чого я тоді прийшов? Адже я знаю кожний такт «Кармен» на зубок.

Переконливий аргумент

До зоомагазину прожогом влітає розлючений покупець і волає:

— Дивіться, що ви тільки мені підсунули! Вчора я купив у вас оцю співочу пташку, а вона, виявляється, з перебитою ніжкою!

— Ну то й що з того? — дивується продавець. — Адже ви купували у нас співачку, а не балерину!

Кожен Івась має свій лас

— Здається мені, що ця співачка страшенно фальшивить.

— Ну, що ви! Вона така гарненька!

Питання руба

«Надсилаю вам кілька своїх віршів з проханням написати, чи в мене взагалі є талант, чи мені краще складати тексти для танцювальних пісень…»

Меломан

— Мій чоловік дуже захоплюється музикою.

— А який інструмент він уподобав найбільше?

— Гонг.

— Гонг?

— Так, коли в нього б’ють, значить, обід готовий.

Значна перевага

— Ви граєте на фортепіано?

— Ні, на гуслях.

— О, чудово, значить, ви можете самі собі акомпанувати!

Музика і кохання

— Колись ти мене кохав палкіше, — скаржиться дружина своєму чоловікові.

— Чому ти так гадаєш?

— Пригадуєш, ти мене годинами тримав за руки?

— Але ти забула, що тоді в нас було піаніно!

Обережність

— Я терпіти не можу Баха!

— Тс-с-с! А то він почує.

Страшна помста

— Вчора я була на родинному святі Поноску і всенький вечір грала на піаніно.

— І правильно! Я їх також ненавиджу.

Стоїцизм

— Моя дружина грає на скрипці, дочка — на піаніно, а син — на гітарі.

— А ти?

— А я мовчки страждаю.

Запізнився

— Припиніть свою гру, від вашої музики я божеволію!

— Здається, я вже запізнився.

Винагорода

Суддя;

— Я, здається, десь вас бачив.

Підсудний:

— Так, я давав вашій доньці уроки співів.

Суддя:

— Двадцять п'ять років каторги!

Мимоволі

— Знаєш, я виміняв свій саксофон на мотоцикл.

— Не може бути. Де ж ти знайшов такого дивака?

— А його не треба було й шукати, сам причепився: мій сусіда.

Домашня дипломатія

— Ви не позичите мені свою радіолу?

— Ви хотіли потанцювати? Але вже пізно.

— Ні, ми хотіли б трохи поспати.

У пошуках спільників

— Чому ви так часто відвідуєте концерти? Адже ви самі кажете, що не розумієте музики.

— Знаєте, приємно подивитися й на інших, що не розуміються на ній.

Музична арифметика

— Скажіть, будь ласка, що це виконують?

— П'яту симфонію.

— Одразу п'яту? А як же чотири перші?

Чудеса науки

Одному чоловікові під час автомобільної аварії покалічило руки, і він питає в лікаря:

— Коли загоїться, я зможу грати на піаніно?

— О так!

— Що то сучасна медицина! Адже досі я не вмів грати.

Невдалий концерт

— Гарно вчора співали на концерті?

— Ні, кілька речей їм довелось повторювати.

Зорова пам'ять

— Мабуть, я вже слухала цю оперу — страшенно знайомі декорації!

Кожному своє

— Я вчора дивилася «Спартак» у Великому.

— І з ким же він грав?

Опорні новини

— Що цікавого було вчора в опері?

— О, дуже багато! Кравчика взяли в міністерство, Марійка пофарбувала волосся, а Губко вчетверте одружується.

На концерті

— Розмовляйте, будь ласка, тихіше, я нічого не чую.

— Але якщо ми тихіше будемо розмовляти, ви чутимете ще менше.

Аби скоріше скінчити

Одному провінціалові не сподобалася опера, особливо ж — дуети і хори.

— Ви тільки подумайте, — обурювався він, — актори так поспішали спекатися спектаклю, що співали по двоє, а то й усі разом.

Втішив

— Твій дідусь нездужає, скажи йому щось таке, щоб підбадьорити.

— Дідусю, а ти хотів би, щоб на твоєму похороні грав військовий оркестр?

Мрія слухача

— Був би я капельмейстером, та мав би його паличку, та була б та паличка більшою…

— Ну, і що б же?

— …порозганяв би я тих співаків, що їхнього й духу не було б.

Хто співав?

— Хто співав?

— Ми з батьком.

— А чому так погано?

— Бо батько співав сам.

На суді

— Яка ваша професія?

— Я соліст.

— І де співаєте?

— Я не співаю. Я солю капусту, огірки і помідори.

Чи має слух?

Сусіда просить скрипаля:

— Навчи мого сина грати на скрипці.

— А має він слух?

— Та як гукаю, то чує.

Підлабузники

— Підлизується, підіграє наш музгурток своєму начальству: два дні як наш завклубом хворіє на грип, а музиканти вже жалібний марш розучують.

Під музику

Відвідувач ресторану звертається до музикантів джазу:

— Чи не можна грати повільніше, бо мій колега не встигає швидко їсти.

Грати, а не слухати

— Ви хочете навчити сина музики? Але ж він не має слуху.

— Мій син повинен грати, а не слухати музику!

Задля сусідів

— Навіщо ти записав джазову музику? Адже ти її не терпиш.

— Але ще більше не терплю сусідів!

Курям видніше

Півень подав заяву в музичну школу.

— Навіщо тобі вчитися? — питає соловей. — Ти й так добре співаєш.

— Так воно так, але кури вимагають диплома.

Ревматизм і фортепіано

— Це твоя пацієнтка? — запитали в лікаря про одну красиву даму.

— Так.

— На що вона скаржиться?

— На ревматизм.

— І що ти їй порадив?

— Я їй рекомендував більше не грати на фортепіано.

— Не розумію, який зв'язок між хворобою і музикою?

— Дуже простий: ця дама живе в нашому будинку поверхом вище.

Голос і яйця

Щоб прочистити горло, один чоловік вирішив випити сирих яєць.

— Гляди, щоб не об’ївся, — попередили його.

— Нічого, я їду на весілля, а від яєць, кажуть, голос дзвінкішає.

— Е, якби яйця додавали голосу, курка, мабуть би, й солов’я перевершила.

Дарунки

Грузинський князь запросив до себе музику, щоб той порозважав його грою на тарі.

— Хай буде благословенна твоя рука! — похвалив князь. — Дарую тобі срібну азарпешу.

Музика подякував і сів грати далі.

— Свого коня для тебе не пошкодую! — розходився господар.

Музика старається ще більше.

— Віддаю тобі корову, — розщедрився князь. Наступного дня музикант прийшов за обіцяними дарунками.

— Яка азарпеша? Який кінь? — відповів отверезілий князь. — Ти вчора зробив мені приємність своїм та-ром, а я тобі своїми обіцянками. Те, що лишилося сьогодні від твоєї гри, те саме лишилося і від моїх дарунків.

Давно знайшов

Узяв чонгурист мандоліну, натиснув на струни й затринькав. А сусіда й каже:

— Я бачив, як на мандоліні грають: швидко так перебирають пальцями.

— Це вони місце шукають, куди натиснути, — відповідає чонгурист. — а мені шукати не треба, я давно знайшов!

Свята простота

— Боже милий, навіщо ви тягнули піаніно на спині?

Чому ви не скористалися транспортом?

— Я хотів, але мене в трамвай не впустили.

Фатальна помилка

Кондуктор не пустив у тролейбус музиканта а контрабасом.

— От бачите, дядю, — сказав малюк, — треба було вчитися грати на флейті.

Устами немовляти

— Мамо, — запитує хлопчик на концерті,— а чому дядя замахується паличкою на тьотю? Він хоче її побити?

— Ні, синку,

— А чому ж тьотя кричить?

Безпосередність

— Чому ти граєш навстоячки?

— Так я ж граю марш. Хіба можна сидіти?

У крамниці

— Покажіть мені, будь ласка, фортепіано в чотири руки.

Концертний сезон

— Ох, я змучилася, відвідуючи концерти!

— А я, навпаки, відпочив душею завдяки концерт там, що їх не пропускає моя дружина.

За лаштунками

— Що за неподобство! — обурюється співак. — Мені подарували тільки три кошики з квітами!

— Невже цього мало?

— Але ж я заплатив за чотири!

Зозуля й півень

— Як ти солодко співаєш, любий півнику!

— А ти, зозуленько, так добре виводиш і такі високі ноти береш, що, здається, кращої співачки немає в усьому лісі!

— Все життя готовий слухати, зозуленько!

— А тебе, півнику, всі слухають з насолодою!

Так зозуля й півень хвалили одне одного, аж поки їх не запросили співати в опері.

Невтішний діагноз

— Кажуть, геніальність — це хвороба.

— Не турбуйтеся: ви цілком здоровий.

Весела прем’єра

— Ви казали, що мою оперу обсвищуть…

— Кому ж було свистіти, коли всі позіхали?

Необачність

— Уявляєте, коли я грав на скрипці, сусіда розбив мої вікно!

— І дарма: тепер ще гірше буде чути.

Не рівня Бендеру

Одесит, прослухавши П’яту симфонію П. Чайковського, сказав:

— Це ж треба вміти так скомбінувати!

Конферанс

Сором'язливий студент, дебютуючи в ролі конферансьє, оголошує черговий номер в академічному концерті:

— Зараз студентка другого курсу Наталка Орлова виконає «Бажання» Шопена. Музика також Шопена.

ФОРШЛАГИ

Музика — звучне есперанто. (Е. Леві)

Музика — це шум, що дорого коштує. (Т. Готьє)

Сумно слухати музику без слів, та що сумніше слухати музику без музики. (Марк Твен)

Щоб тішитись музикою Ватера, треба або дуже добро її розуміти, або… не розуміти зовсім. (Пітигріллі)

Можливості опери далеко ще не вичерпані: немає такої дурниці, що її не можна було б проспівати.

Одна з переваг балету — відсутність поганої дикції. (С. Є. Лєц)

Балет — до опера для глухих. (Е. Кроткий)

Акордеон вигадано рибалкою, що ніяк не міг вирішити, якого ж розміру риба зірвалася йому з гачка. (Вацусь)

Орган — рояль, що весь час сопе. (П. Монеллі)

Арфа — стриптиз піаніно. (Магістр Кавуся).

Піццикато — музична кропив’янка. (В. Деполо)

Синкопа — артеріосклероз музики. (Г. Туор)

Трель співака — мистецьке полоскання горла. (А. Декурсель)

Тореро — різник в одязі співака. (Пітигріллі)

Найстрокатіші пташки співають найгірше.

Докласти останніх зусиль до свого твору — це його спалити.

Для шуму вибирають маленьких людей-барабанщиків.

Тепер так багато геніїв, що залишається тільки радіти, коли небо подарує тобі дитину не геніальну.

«Гарний тон» — завжди октавою нижче.

Ніщо так не тішить Аполлона, як заклання спиртного рецензента. (Г. К. Ліхтенберг)

Кинь камінь першим, а то тебе назвуть епігоном. (С. Є. Лєц)

Не витрачай всіх сил на критику творів твоїх колег. Бережи їх для створення власних шедеврів.

Не треба мати ерудицію Сальєрі, щоб зненавидіти й навіть отруїти Моцарта. Це приступно й тим критикам, які не знають ані алгебри, ні гармонії.

Ті, кому освіта не дозволяє відкопувати мертве мистецтво, з успіхом закопують живе.

Остання таємниця майстерності: зберегти в таємниці, що майстерності вже немає.

Щоб відкинути звинувачення в дилетантизмі, доведи свою цілком професійну непридатність.

Ні в якому разі не висловлюйся першим про твір мистецтва без необхідної підготовки, тобто, не дізнавшись, хто його автор. (М. Акімов)

Переконавшись на тому, що він не геній, спробував жити розсудливо. (Хорст Черни)

Конкурс був закритий. Під девізом. Автора кожного твору знали лише двоє: сам композитор і жюрі.

Cпівакові оплескували з запізненням: добре співав він років двадцяти тому.

Слави він чекав від потомства, а гонорар — від сучасників.

Легка музика звичайно пасує до горілки, як легка закуска.

Барабан може заглушити весь оркестр, але не може за мінити його.

Він реагував на мистецтво, але його реакція завжди була кисла.

Було гомінко: на всіх дачах селища патефони горлали романс «Тиша».

В пісні слова не викинеш, проте можно викинути пісню.

І від легкої музики бував важко.

І осли грають у музиці певну роль: їхню шкуру натягують на барабани.

Погану пісню вони співали хором, поділяючи відповідальність між усіма співаками.

Винен композитор, а б’ють клавіші.

Соловей бере якістю, горобець — кількістю.

Великі платять за мистецтво життям, маленькі — заробляють ним на прожиття.

Таланту в нього не можна відібрати: нічого.

Суд нащадків поганий тим. що розглядав справу у відсутності потерпілого. (Е. Кроткий)

Стислість — сестра таланту, але теща гонорару. (В. Мар'янозський)

Сюїта для голосу (директора) і хору (підлабузників). (Ю. Нікольський)

Співачка так виконувала романси, що всі вони ставали жорстокими.

Творчий вогонь довго гасили горілкою й коньяком. (А. Чикарков)

Солов’я чути й без мікрофону. (Ц. Меламед)

Казали, що скрипка плаче в його руках: було з чого плакати. (А. Васильєв)

Здобув останнє місце в конкурсі перших скрипок. (Т. Константинов)

Не маючи свого таланту, заривав у землю чужий. (А Лігов)

Абсолютний слух потрібний не лише музикантам, а й плетунам. (В. Ломаний)

… і очумавши від своєї гри, Орфей заскочив власну дружину в обіймах Морфея. (Ф.Кривін)

Хор хлопчиків відзначив свій 40-річний ювілей. (С. Марков)

Не співаєш басом, то хоч басом дивись!

Як заспівав, то аж плакати смачно!

Співай, дядьку, — вона довга!

Він стільки пісень знає, що й на воловій шкурі не списав би!

Коли б не скрипка та не бас, то б музика свині пас.

А вже мені не до солі, коли грають на басолі!

Веселе ремесло музицтво: легким хлібом забавляють.

Грай, грай, — будеш плакать!

Ваші грають, а наші ридають!

Коли б твоя знала, що моя іграла, то б твоя плакала!

Їж язик, та по коди до музик!

Нащо мені музики, в мене свої язики: я заграю, поскачу і нікому не плачу.

Спасибі вам не за те, що грали, а за те, що поростали!

Пісня хороша, коли б трохи довша!

Ех, співав би, та голос в борг віддав!

Музика без басів, як гість без грошей.

Продай співанки, а купи голос! (З українського фольклору)

Нащо мені соха, була б балалайка!

Натщесерце й пісня не співається.

Співали, співали, аж їсти захотіли!

Про всякого дурня своя пісня складена.

Заспівала б рибка пісеньку, та голосу нема!

У кого голосу немає, той співати радий.

Кадик малий, а реву багато! (З російського фольклору)

Ашуга в хату не пустили, а він питає: «Куди покласти саз?»

І осел від свого голосу в захваті. (З вірменського фольклору)

Побарабань про мене, а я на сопілці пограю про тебе.

Хто не любить пісень, тому й голосу відрубати не шкода!

Якщо господар любить грати на тамбурині, домашні привчаться танцювати. (З арабського фольклору)

І музикантові часом кусочок сиру дістається.

Музикантів люблять, коли вони грають.

Коли цирульник б'є в барабан, він сили не шкодує. (З афганського фольклору)

Якщо ти добре граєш па сопілці, то чого ж твій дядько помер?

Шкода тих, хто помер, не почувши твого голосу! (З перського фольклору)

Твоє мовчання солодше за музику. (З турецького фольклору)

На гітарі для буйвола не грають! (З в’єтнамського фольклору)

Бідність навчить грати на скрипці.

Глухий не має чого співати.

Хто взяв дуже високо, той не закінчить пісні. (З німецького фольклору)

Муха своїми крильцями співає. (З осетинського фольклору)

Оглавление

ОД І ДО…

З МИРУ — ПО НОТЦІ

ТЕМИ З ВАРІАЦІЯМИ

ФОРШЛАГИ

Наш сайт является помещением библиотеки. На основании Федерального закона Российской федерации "Об авторском и смежных правах" (в ред. Федеральных законов от 19.07.1995 N 110-ФЗ, от 20.07.2004 N 72-ФЗ) копирование, сохранение на жестком диске или иной способ сохранения произведений размещенных на данной библиотеке категорически запрешен. Все материалы представлены исключительно в ознакомительных целях.

Copyright © UniversalInternetLibrary.ru - электронные книги бесплатно